Вікіпедія

Василь Довгович

Василь Довгович, *зачаток марца 1783, Золотарьово, Мараморош, Мадярске кральовство – †13. децембер 1849, Хуст, жупа Мараморош, Мадярске кральовство — грекокатолицкый священик, филозоф, поет, дописный член Мадярской Академии Наук (од року 1831).[1]

Василь Довгович
родж. Василь Довганич
ПсевдонімДовгович
Чинность филозоф, греко-католицький священник, поет, тьютор
Горожанство Мадярьско
Походжѣня селянство
Уроджѣня зачаток марца 1783[1]
Золотарьово, Мараморош, Мадярске кральовство
Упокоеня децембра 13., 1849 (66 р.)
Хуст, жупа Мараморош, Мадярске кральовство
Похованя Хуст
Язык творов Мадярскый , Латиньскый , україньскый
VIAF:35535168; GND:129438685; LCCN:no2004022062; FAST:1587832; GKG:/g/122rpgtj;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Биография

едітовати
Школы
Походив з родины селянина[2] и во своих автобиографиях ся нигда з тым не таив, так як и зоз своим русинскым родом.[3] Читати и писати по руськы научив ся дома, а яко тринадцятьрочный хлопець одышов до Хуста,[1] де на нормалной школѣ ся научив мадярскый язык.[4][3] Латину ся пак научив на латинской школѣ (класичной гимназии) в Сигетѣ (1800–1805), а дале штудовав филозофию на академии во Великом Варадинѣ (1805–1807) и теологию на семинариях в Трнавѣ и Унгварѣ (1807–1811).[5][6]
Родина
Перед высвячѣньом Довгович оженив ся. Жона його была дѣвка Ивана Ляховича, пароха унгварского. Зато розрахововав он на то, же достане фару унгварску, але в конкурзѣ його Лучкай сконкуровав. В родинѣ мали сына Адама, якый умер в дѣточых роках, двѣ дѣвкы и сына Антония, котрый став ся священиком.[7]
Священича служба
В року 1811 рукоположеный на священицтво[8] и зачав службу в Довгому, де по трьох роках уже быв поддеканом.[1] В Довгому служив до року 1824 и одтам собѣ взяв псевдоним Довгович.[4][5] Далшы мѣста священичой службы были Лучкы (1824–1828), Мукачово (1828–1844), де быв деканом мукачовского деканата и директором школы,[1] наконець Хуст (1844–1849), де умер и быв погребеный.[5][6][4] 17. септембра 1831 Мадярска Академия Наук выбрала го за дописного члена.[1] Його кончина припала на добу розгрома мадярской револуции и академия не годна была оддати честь свому члену,[3] аж 14. септембра 1850 Ференц Толди выступив на зобраню академии з прощалным словом.[1] Академик, историк литературы, критик и директор литературного сполку Kisfaludy Társaság заакцентовав русинске походжѣня Василя Довговича и повѣв: «Наш спочилый товариш заслужив на то, жебы сьме його имя з почестунком споминали въедно з нашыма мадярскыма небожчиками».[3]

Творча и сполоченска активность

едітовати

Довгович быв во свойом часѣ найученѣйшым мужом Подкарпатя, але як парох, занятый каждоденныма дѣлами парохии, родинныма клопотами, оддаленый од центрох културы, не годен быв дати свѣту вшитко, ку чому мав способности.[7] Його старанями в Довгому выбудованый храм и фара, мурованы храмы во многых селах Мукачовского деканата, застачена сталыма доходками мукачовска грекокатолицка школа.[1] Бо быв Довгович ай добрый газда: в Мукачовѣ зарядив сад и винницю, занимав ся и пчоларством, зостала по нем и книга Méhész gyüjtemény (Запискы пчоларя, рукопис), быв майстер на вшитко, ещи ай годинкы знав поладити.[7] В молодости го захватовала литература, мальованя, музика (грав на гусльох).[6] Сам компоновав музику и основав церковный хор; тоты музичны интересы заграли свою роль и в том, же взяв до сердця долю утѣкача К. Матезонского и ородовав за нього у епархиалной влады, жебы му дали мѣсто хормайстра в Унгварѣ.[7] Як добрый душпастырь переимав ся каждоденныма проблемами свойой паствы: в Лучках обстойовав интересы селян-сабодашох в судѣ против грофох Шенборнох, котры одняли им привилегии и лѣпшы землѣ, од их стороны писав по верхностях до Вѣдня и до самого императора.[5] Через свои остры памфлеты мав конфликты з церковнов и свѣтсков владов, по судови лишив Мукачово и перешов до Хуста.[9] Церковна газета (1858, №8, с. 62) писала: «Онъ увлекався поезіею, уже тутъ же покидаетъ ее и береться за филозофію. Вдругъ переходитъ къ теологіи, отсюды устремляеся къ астрономіи, вскорѣ становиться естествоиспытателемъ…»[7]

Творба

едітовати

Свои природописны и филозофскы трактаты публиковав по часописах:[1]

  • Tudományos Gyűjtemény
    • 1824. IX. Ethnographiára mint tudományra szolgálható észrevételek,
    • 1829. IX. Isten lételének megmutatására való törekedések,
    • 1832. X. Az 1832. évben megjelölendő üstökösről;
  • Felső-magyarországi Minerva
    • 1825–26. Világ alkotmányáról egy lépéssel feljebb mint Cartész és Newton, kézirata a m. n. múzeumban;
    • 1827. Bacsinszky András munkácsi megyés püspök élete,
    • 1829. Az egész látható világ rende tudományosan előadva, a legújabb felfogások szerint,
    • 1830. Lidércz, sárkány, tüzes golyóbis, lámpás, ugrókecske az égen, meteorok, futó s szakálos csillagok sat. tünetei, új magyarázás szerint, Tenger duzzadás tünetje egy rajzolattal;
  • Társalkodó
    • 1834. Az 1834-ki földrengésről.

Поезии його за живота ся не публиковали, але зостали в рукописной зберцѣ Poemata Basilii Dóhovits (1832), котра обсягуе 131 поезию латинску, 41 мадярску и 18 русинскых. Зберка ся хранить в Пряшовѣ.[2] Латинскы и мадярскы вершы писаны переважно в гимназиалных роках, русинскы — в часѣ службы в Довгому и Лучках, в тых переходить од архаичного языка ку народной бесѣдѣ; были они выданы аж в року 1982 Иваном Мацинскым в томѣ 10 НЗ МУК во Свиднику.[5]

Интересны факты

едітовати
  • Василь Довгович учив ся спочатку в Золотарьовѣ у дяка, пак ходив до сосѣднього Драгова до школы, пак сам собѣ завмѣнив, же ся выучить на попа и пошов до Хуста. Там наяв ся служити у римокатолицкого попа и ровночасно навщивляв латино-мадярску нормалну школу.[7]
  • В Сигетѣ в гимназиалных роках вдякы своим способностям быв приватным учительом в родинѣ баронох Перениовых, а тым ся утримовав.[6]
  • В часѣ штудий во Варадинѣ быв приятый за домашного учителя в домѣ каноника Алексѣя Повчия, будучого епископа.[6]

Жерела и одказы

едітовати
  • Kenyeres Ágnes: Dohovics Vazul, Basilius //MAGYAR ÉLETRAJZI LEXIKON 1000–1990 мад. Доступне онлайн
  • Szinnyei József: Dohovics Vazul //Szinnyei József: Magyar írók élete és munkái II. (Caban–Exner). Budapest: Hornyánszky. 1893. мад. Доступне онлайн
  • Алмашій М., Поп І.: Довгович Василь //Алмашій, Михайло. Русинська педагогічна енциклопедія. — Ужгород: Карпатська Вежа, 2005. — 304 с. ISBN 966-2674-43-Xукр. С. 88.
  • Федір Ковач: Довгович Василь //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр. с. 118
  • Мишанич О. В.: Василь Довгович //На Верховині. Збірник творів письменників дорадянського Закарпаття.— Ужгород: Карпати, 1984 — 528 с. укр. Сс. 501–502.
  • Павленко Г. В.: Довгович Василь //Діячі історії, науки і культури Закарпаття. Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999. ISBN 966-7242-10-2 укр. Сс. 62–63.
  • Василь Пагиря: Василь Довгович // Пагиря В. В. Я світ узрів під Бескидом... Сторінки історії — Ужгород: Карпати, 1993 — 227 с. ISBN 5-7757-0524-6 укр. Сс. 9–11.
  • Иван Поп: Довгович (Довганич) Василь // Поп, Иван. Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужгород: Изд-во В.Падяка, 2001. — 431 с. ISBN 966-7838-23-4 русс. С. 159.
  • ФП (Федор Потушняк): Короткий нарисъ филозофіѣ Подкарпатя //Литературна недѣля, рочник ІІІ. Ужгород, 1943, сс. 43–47, 54–56, 68

Референции

едітовати
  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 Szinnyei József
  2. ↑ 2,0 2,1 Мишанич О. В.
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 Василь Пагиря
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 Павленко Г. В.
  5. ↑ 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 Иван Поп
  6. ↑ 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 Алмашій М., Поп І.
  7. ↑ 7,0 7,1 7,2 7,3 7,4 7,5 Федор Потушняк
  8. ↑ Kenyeres Ágnes
  9. ↑ Федір Ковач
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Довгович&oldid=139836"