Жупа Мараморош лат. Comitatus Maramarosiensis, мад. Máramaros vármegye, рум. Comitatul Maramureș, укр. Мармароська жупа — исторична жупа в сѣверовосточной части Мадярского кральовства.[1]

Жупа Мараморош
Comitatus Maramarosiensis
Máramaros vármegye
Жупа Мадярского кральовства
13031927

Герб of Мараморош
Герб

Location of Мараморош
Location of Мараморош
столиця Сигет (Máramarossziget)
47°55,8′N 23°54,5′E / 47.000°N 23.000°E / 47.000; 23.000
доба
 -  основаня 1303
 -  заник 1927
розлога
 -  1910 9716 км2
обывательство
 -  1910 357 705 
густота 36,8/км2
днешны штаты УкраїнаУкраина
РумуньскоРумыния

Жупа Мараморош на Викискладѣ

Мапа жупы Мараморош

Полога едітовати

На сѣверѣ и востоку граничить з австрийсков провинциев Галичина, на западѣ з жупами Берег тай Угоча, на югу з жупами Сатмар тай Солнок-Добока.[1]

История едітовати

Зачаток жупы
Жупа была створена в року 1303 и ествовала до року 1919, до роспада Австро-Мадярской монархии. Административным центром жупы быв Сигет, мад. Máramarossziget. Жупа мала 159 сел, роздѣленых меджи 19 округами.[1]
Обывательство
В року 1910 обывательство довъедна числило 357 705 особ, з того:[2]
Народность Особ %%
Русины 159  489 44,6
Румыны 84  510 23,6
Нѣмцѣ 59  552 16,6
Мадяре 52  964 14,8
Словаци 503 0,1
Иншы 687 0,1
Подля вѣры:
грекокатолици 71,1%
израелиты 18,4%
римокатолици 7,3%
реформаты 2,7%
православны 0,4%
евангелици 0,1%
Заник жупы
На основѣ Сен-Жерменского (1919) и Трианонского (1920) договорох Мараморош подѣлили так, же 3/5 територии достала Чехословакия, а 2/5 на юг од Тисы (лѣвый берег) — Румыния. В румынской части зостало 15 русинскых сел. Чехословакия спочатку прилучила ку свому Мараморошу жупу Угоча, а новым административным центром зробила Севлюш, пак перенесла центер до Хуста, а в року 1927 жупа Мараморош, як и вшиткы иншы историчны жупы, в административной реформѣ была ликвидована.[1]

Жерела и одказы едітовати

  • Révai nagy lexikona. 13. köt. Révai Testvérek Irodalmi Intézet Részvénytársaság, Budapest. 1915.
  • Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П.Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. С. 444.

Референции едітовати

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Енциклопедія історії та культури карпатських русинів
  2. Révai nagy lexikona, том 13, сс. 376–378.