Бігуны

Бігуны́ авадь стра́нникы (рус. Бегуны) (урл. Беґуны) — єдно из безпопӯвськых напрямлінь старообрядчества, розпостранені и по ныні на Уралі і в районі Ярославльской і Костромськой области РФ. У разных областях Ро̄сиї называлися подпӯльниками, ґлобешникома, смоляковцями авадь скрытниками.

Історія

Основаня

У 1766 році основало ся странничеськоє зъединеня у безпоповствови.

Причинов зачатку их шыріня было змнякчіня політикы по удношіню ид Старовірам.

Бігуны щитали ош невозможно сохранити истинну Христову Цирьков, позад контактӯв из "Антіхристовым" світом, і ож мусай ся прятати і "крыти" уд Антіхристовых властий.

Такых догадок ся придержовав и знамый старовір Андріян. Судьба первых Бігунӯв не знама.

Ідеї их розвив да-ко Евфімій, родом из Переяславля-Захащовского.

Вайновый дезертір и старовір послав Московськым Філіповцям "39 звідань" просячи уд них удповіді на реліґіозны темы. Удповіді не было, і Евфімій начав дійствовати без их помочи.

«Звірі Апокаліпсиса, писав Евфімій, — єсть царьска власть, ікона му — власть гражданьска, тіло му — власть духовна».

По-факту уто значило ош для "истинных" Християн убсталося лиш удказатися уд всёго матеріалного і т.д же бы спастися уд "страшного суда́",

«не пространный, еже о доме, о жене, о чадах, о торгах, о стяжаниях попечение имети», а «тесный и прискорбный, еже не имети ни града, ни села, ни дома». Треба войти у во̄йну из "Антіхристом" айбо удкрыто не мож, ай «достоит таитися и бегати».

Треба пӯрвати всё зъединеное из Антіхристом: запись у ревізию, плачіня налогӯв, вайновой службы, паспорта і присягы.

Всі ко хо̄тів ся присоєдинити ид Странникам мав приняти́ новоє крещіня.

Прячучися раз у хащах Галича і Переяславля, Евфімій переписовав книгы, писав Іконы і изкладав вірші.

У 1792 році Евфімій уме́р.

У 1930 році Советы розгромили Даниловськый Центр Бігунӯв, но часточно они ся і по ныні сохранили.

У тот же час появилося звіданя за брак.

Шыріня

Не никавучи на малу численность ареал Бігунӯв быв уд Санкт-Петербурґа до Глыбокой Сибірі, позад подвижного способа живота.

На кӯниць XX сторочча Бігунӯв было мало, они не признавали церковной власти і управы, живучи малыми ґрупами у глухоманёх Сибірі і на Севері Урала.

У художестві

Єден из главных герою̄в новеллы "Странник" Леополда Фон Заґер-Мазоха быв Бігуном.

У романови Федора Достоєвського "Преступление и Наказание" Порфірій Петрович упоминать ош робочый Микула «Не просто раскольник, а прямо таки сектант, в роду бегуны бывали».

У пъесі Максима Гӯркого "На Дне" Лука совітує Сатінови «к бегунам идти».

Удкликованя

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Бегуны на Російськӯв Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).