Вікіпедія

Юрий Бача

Юрий Бача, словац. Juraj Bača, *13. май 1932, Кечковцѣ, Чехословакия – †25. януар 2021, Пряшово, Словакия — познатый в украинском свѣтѣ педагог, публициста, писатель, литературознатель, сполоченско-културный дѣятель, еден зоз найактивнѣйшых меджи украинской ориентации обывательох Чехословакии по року 1945.[1][2][3]

Юрий Бача
словац. Juraj Bača

фото
Чинность педагог, литературознатель, сполоченскый активиста
Сфера филология, литературознаня, літературна критика, українська література, українознавство, проза, поезія
Горожанство Чеськословеньско
Уроджѣня мая 13, 1932(1932-05-13)
Кечковцѣ, Чехословакия
Упокоеня януара 25, 2021 (88 р.)
Пряшово, Словакия
VIAF:79385307; GND:116022256; LCCN:nr91039443; FAST:294703; NLKR/NLC:mzk2003188131; GKG:/g/120mytn7; ЕСУ:41333;

Биография едітовати

Походжѣня и штудии
Походив з селянской родины яко третий дѣтвак меджи десятьома.[4][3] По зачаточной школѣ в родиску (1937–1943), горожанской школѣ в Свиднику (1943–1947) закончив з одзнаков Торговелну академию в Пряшовѣ (1947–1951). Од 1. септембра 1951 до конця августа 1952 преподавав на русской гимназии Геройох Дуклѣ во Свиднику, быв секретарь окружного комитета учительского профсоюза, а ку тому учив ся екстерно и закончив первый курз педагогичной факулты Словацкой универзиты в Пряшовѣ (1951–1952), третий семестер — в Братиславѣ, од 4-го по 6-й в Пряшовѣ, де в року 1954 дипломовав з одзнаков.[4][3]
Социална активность
При тому од року 1945 быв активистом молодежных комунистичных организаций и акций, в року 1951 став ся первым редактором крайовой компартийной новинкы Нове життя, а од року 1953 — членом комитета партии на педагогичной факултѣ. Хоть его фахова шпециализация ограничовала ся литературнов творчостьов и литературознательством, Ю. Бача и дале аж до конця живота зоставать социално активным, переважно в украинскых народностных организациях, а себе самого означать передо вшиткым як публицисту и новинаря.[5]
Од русисты до украинисты
В роках 1954–1956 — асистент катедры русского языка педагогичной факулты в Пряшовѣ.[1][6] До року 1952 Ю. Бача писав лем по русскы,[3] аж и написав свой первый роман Шаг за шагом тыж по русскы.[4] Але в далшых рокох генералнов линиов партии ся ставать украинизация. В року 1956 закончуе екстерны штудии на филозофичной факултѣ Универзиты Коменского в Братиславѣ и одходить до Киева до аспирантуры на катедрѣ украинской литературы Киевской универзиты (1956–1960), де 13. мая 1960 (в день свого 28-роча) обгаив кандидатску дизертацию зоз темов “Літературний рух на Закарпатті середини ХІХ століття”. Ю. Бача вертать ся до Словакии уже яко кандидат наук и преподавать украинскый язык и литературу на универзитѣ Павла Йозефа Шафарика в Пряшовѣ (1960–1971), габилитованый на доцента (1963) и професора (2000).[1][6][2]
Дисидентство и репресии
Публицистика, але и литературна творба Ю. Бачѣ, котрый мав смѣлость формуловати непопуларны погляды, часто доставала типично дисидентскый характер, была непрестанно критикована партийныма органами. В 1960-х став ся едным з найактивнѣйшых украинскых публицистох Словакии, доставав позваня на заграничны навщѣвы од украинской диаспоры. В року 1966 передав за границю рукопис роботы украинского дисидента Ивана Дзюбы Інтернаціоналізм ци русифікація?, котрый по пару роках быв там опубликованый в даколькых перекладах. За тото вшитко Ю. Бача од року 1971 быв выказаный з партии и з роботы на универзитѣ. Наступны 20 рокы были му заказаны всякы публикации, а мусѣв ся живити розличныма, переважно мануалныма роботами. В року 1974 засудженый на 4 рокы (по едном року амнестованый).[1][6]
Посткомунистична доба
По падѣ комунистичной влады в року 1989 вернув ся до академичного и публичного живота, в року 1990 обновленый на педагогичной роботѣ в Пряшовѣ.[1][6][2] В той добѣ але в украинском животѣ Пряшовского края доминують новы люде, о роботѣ котрых Ю. Бача барз критично пише во своих публикациях (З історії української літератури Закарпаття та Чехословакії (1998) тай инш.) Свои публикации мусить выдавати переважно на властны грошѣ.[4] Не барз вѣтаный ани на универзитѣ, як сам пише во своей автобиографичной хронологии,[7] жебы достав званя професора, мусѣв два раз перейти процедуров инавгурации (1995, 2000), а по року професорства уж быв пензионованый. З остров критиков выступать против Русинох и их усилованя вывинути властный язык, литературу и школство, понеже их поважуе за Украинцьох.[1] Найвеце вѣтаный и активный в меджинародных украинскых организациях и акциях.[4]

Творба едітовати

Повнѣйшу библиографию подав И. Хланта (доступна online).[3]

  • З истории литературы:
    • Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст. (Пряшів, 1961)укр.
    • З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини (Пряшів, 1998)укр.
  • Юрий Бача в библиотецѣ Чтиво

Интересны факты едітовати

В року 1961 Юрий Бача опубликовав есей Притча про гілку, де Русины алегорично были представлены як голуза украинской липы, што по одломлѣню «впала і зовсім замовкла», а тота притча была остро скритикована крайкомом партии, котрый зажадав покарати молодого автора; на то Бача здурив своих критикох, же журнал забыв написати о далшом продовжѣню есея, а такой нараз написав го за едну ночь, а там додав, подля соцреалистичного канона приход вояка-выслободителя, якый одломленой голузѣ помог прирости и «зацвісти небувалим розкішним цвітом».[4]

Жерела и одказы едітовати

  • Paul Robert Magocsi. Bacha, Iurii / Bača, Juraj. in Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. //Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. p. 24. doi:10.3138/9781442674431. ISBN 0-8020-3566-3. англ.
  • Юрій Бача. Юрій Бача — коли, й де був, і що там робив. // Юрій Бача: Вибрані твори. Ужгород: Мистецька Лінія, 2010. Cc. 496–502. ISBN 978-966-8764-86-5. укр.
  • Петро Іванишин. Творчій неспокій Юрія Бачі: у пастках і на межі. // Юрій Бача: Вибрані твори. Ужгород: Мистецька Лінія, 2010. Cc. 504–525. ISBN 978-966-8764-86-5. укр.
  • Федір Ковач: Бача Юрій //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр. С. 38
  • Мишанич О. В.. Бача Юрій. //Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=41333. [перевірено 14.05.2022]. укр.
  • Іван Хланта. Юрій Бача: Біобібліографічний покажчик. Ужгород: Патент, 2012 — 89 с. http://biography.nbuv.gov.ua/data/data/bibliogr/3194.pdf. [перевірено 2022-05-14]. укр.

Референции едітовати

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Paul Robert Magocsi
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 Мишанич О. В.
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Іван Хланта
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Петро Іванишин
  5. ↑ Юрій Бача (1973–1997). Листи самому собі. https://chtyvo.org.ua/authors/Bacha_Yurii/Lysty_samomu_sobi/. [перевірено 2022-05-16]. укр.
  6. ↑ 6,0 6,1 6,2 6,3 Федір Ковач
  7. ↑ Юрій Бача — коли, й де був, і що там робив.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрий_Бача&oldid=130782"