Юрай Палкович (професор)

словацкый поет, професор, писатель
Сімбол чеперушкы


Юрай Палкович, слов. Juraj Palkovič, *27. фебруар 1769, Римавска Баня, Габсбургска монархия – †13. юн 1850, Прешпурк Австрийска империя — словацкый поет, професор, писатель, драматик, новинарь, народный будитель Словакох.[1]

Юрай Палкович

професор, поет, новинарь, драматик, народностный будитель Словакох
УроджѣняJuraj Palkovich de Szenkvicz
фебруара 27, 1769(1769-02-27)
Римавска Баня, Габсбургска монархия
Умертяюна 13, 1850 (81 р.)
Прешпурк Австрийска империя
Занятяпоет, професор, писатель, драматик, новинарь
НародностьСловак
ГорожанствоАвстрийска империя
Час творбы1800–1848

Словацка литература народного пробуджѣня едітовати

Од року 1790 Антон Бернолак, католицкый священик, вывинув первый вариант литературного словацкого языка на основѣ западословацкого диалекта, але не зыскав широку подпору, ани не мав наступникох. Евангелици, сдружены в Прешпурку, были наступнов групов, котра ся усиловала о народне пробуджѣня и литературный язык. В центрѣ той групы быв Юрай Палкович, професор чешского языка и литературы в тамошном лицею, котрый выдавав простонародны часописы, книгы и календарѣ, составив чешско-нѣмецко-латинскый словник. Евангелици были конзерваторы и стояли за то, жебы Словаци и Чехы розвивали еден сполочный язык на основѣ старой библийной чешчины.[2]

Биография едітовати

Юрай Палкович походив з родины дробного шляхтича Петра Палковича Шенквицкого, слов. Peter Palkovich de Szenkvicz. Зачаточну освѣту зыскав в словацкых школах, по чому абсолвовав лицей в Шопронѣ (1786–1790) и два рокы учив ся на универзитѣ в Йенѣ (1792–1793) Од року 1794 працовав як учитель в Лученци и Вацу, и выхователь в родинах жупана Гемера, барона Проная, и грофа Порциа. В року 1803 з кругом народовцьох отворив катедру словацкого языка и литературы в евангелицком лицею в Прешпурку и быв ей професором 34 рокы. Катедра ся стала центром словацкой народной оброды, там была поступно зобрана велика библиотека и архив, музей словацкых старожитностей, и тото вшитко фунговало под сполочнов назвов словацкого инштитута, котрый быв цѣле повстороча асоциованый з особов Юрая Палковича. В роках 1832–1836 быв посланцьом в мадярском парламентѣ, котрый в той добѣ фунговав в Прешпурку. Быв тыж секретарьом Товаришства славянскых литератур.[3][1] В року 1837 передав катедру Людовиту Штуру яко свому наступнику. Штур в року 1843 выступив з концепциов окремого од чешчины словацкого языка. Тото вело ку спору и росходу меджи нима. Але по року 1848, коли видѣв, же тота концепция нашла моцну подтримку в народѣ, при послѣдной встрѣчи зоз Штуром повѣв о Штуровой словенчинѣ:

Кедь так подняв ся словацкый дух, кедь таку силу збудила словенчина в народѣ, же го на тот твердый бой запалила, — та най же собѣ буде! Пак я ся мам што тѣшити, же народ ся за вашого веджѣня так двиг! Я уже гадав, же Словаци навѣкы умерли, а ни — словенчина их воскресила из мертвых!...
Оригиналный текст (слов.)
Když takové věci vyvedlo to slovenské hýbání, když slovenčina takovou moc měla na srdce národa, že právě k tak krutému boji je roznítila, nu nech že si bude!... O však se já mám co těšiti, že národ náš tak se za jejich vedení pozdvihl! Já jíž myslil, že Slováci navěky jsou pochováni a hle, slovenčina byla jejich křísitelem z mrtvých!...

Навщѣва Л.Штура, Я.Борика и Й.М.Гурбана в конци року 1849 — зачатку року 1850

Творба едітовати

Белетристика
В року 1800 выдав простонародну комедию Два бухы а три шухы,[4] едине дѣло, написане словацкым диалектом, дале вшитко писав по чешскы. В року 1801 выдав зберьку поезий Муза зо словацкых гор, печатану швабахером.[5]
Народно-просвѣтны книгы
В роках 1805–1848 выдавав Календарь и Додаток ку календарю, де популаризовав научне знаня, народне здоровнинцтво, модерне земледѣлство, писав о заграничных подѣях, новых книгах и т.п. Мали они тысячѣ читательох. Властным коштом выдав 25 народно-просвѣтных брожур, переважно переклады.[1]
Новинарство
Уже в року 1804 ся покусив достати дозвол на выдаваня, а по довгых усилованях в року 1811 зыскав цѣсарьскый декрет на право выдаваня Тыжденника, в котром писав переважно на земледѣлскы и газдовскы темы (1812–1818), в Тыжденнику з ним сполупрацовав Франтишек Палацкый з историчныма темами. Позднѣйше выдавав Татранку, первый словацкый литературный часопис (1832–1847). Найцѣннѣйшыма публикациями там были Палковичовы переклады античной литературы. Од року 1841 в Татранцѣ сполупрацовав Людовит Штур а пересвѣдчив Палковича, обы перейшов од готичного швабахера на просту латинку.[1]
Языкознаня
За найцѣннѣйше, цѣложивотне дѣло Палковича поважують двохтомный Чешско-латинско-нѣмецкый словник (1820–1821). Написав и выдав тыж опис чешского правописа по нѣмецкы Bestreitung der Neuerungen inder böhmischen Orthographie… (1830).[1]

Интересне едітовати

Професор Палкович жив скромно и шпоровно. Видячи, же приближать ся конець его живота, 1. новембра 1847 два свои подѣлы в прешпуркской шпорителни передав интернатови евангелицкого лицея, з такым варунком, же евентуалны штуденты з рода Палковичох достануть убытованя задарь. На катедру словацкого языка и литературы пожертвовав 2000 фрт., на интернат 1200 фрт., а тыж меншы сумы на пензийный фонд професорскым вдовам и на евангелицкы болницю и яселькы. Уже 81-рочный, Палкович купив на торгу вапно бѣлити свою хыжу, сам го нюс дому, зашпотав ся, побив ся, а наконець тото стало ся причинов его смерти[3]

Жерела и одказы едітовати

  • Josef Kotrč, Josef Kotalík: Stručné dějiny československé literatury pro vyššy třídy škol střednich. — V Praze nákladem československé Grafické Unie A.S. — 230 s.
  • Szinnyei József: Palkovics György, ág. ev. lyceumi tanár. //MAGYAR ÍRÓK ÉLETE ÉS MUNKÁI Доступне онлайн
  • Juraj Palkovič. //OSOBNOSTI.SK
  • Diela J. Palkoviča (Zlatý fond SME
  • Muza se Slowenských hor. We Wacowě: V Antonjna Gottljba, 1801. 108 s. - dostupné v Digitálnej knižnici UKB.
  • Палкович, Юрий (протестантский писатель). //Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. XXIIa (1897): Оуэн — Патент о поединках, с. 634 Доступне онлайн

Референции едітовати

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Juraj Palkovič. //OSOBNOSTI.SK
  2. Josef Kotrč, Josef Kotalík, сс. 43-44.
  3. 3,0 3,1 Szinnyei József.
  4. Diela J. Palkoviča (Zlatý fond SME
  5. Muza se Slowenských hor

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладах статей Juraj Palkovič (1769 – 1850) на словеньскій Вікіпедії a Juraj Palkovič (tanár) на мадярьскій Вікіпедії.