Теодозий Злоцкый

Теодозий Злоцкый, *11. октобер 1846, Осой, жупа Берег, Мадярске кральовство – †30. юл 1926, Драгово, жупа Мараморош, Мадярске кральовствогрекокатолицкый священик, етнограф и фолклорист, поет, член Етнографичного общества Мадярщины.[2][3]

Теодозий Злоцкый
(мад.) Zloczky Theodoz[1]
Чинность священик, етнограф, поет
Уроджѣня октобра 11, 1846(1846-10-11)
Мѣсто роджѣня Осой, жупа Берег, Мадярске кральовство
Упокоеня юла 30, 1926 (79 р.)
Мѣсто смерти Драгово, жупа Мараморош, Мадярске кральовство
***

Ку писателям Нового Свѣта належить ай роботливый етнограф, збератель народных приповѣдок, переказовань, спѣванок, повѣрок и пословиць, Теодозий Злоцкый.[4]

Евмений Сабов[5]

БиографияРедагувати

Походжѣня и штудииРедагувати

Походив з родины грекокатолицкого священика, осойского пароха Антония Злоцкого и Анны Злоцкой, родж. Турзов. Народны школы выходив в Хустѣ и Сатмарѣ. Гимназиалны штудии абсолвовав в Сатмарѣ и Унгварѣ, а теологичны — в Унгварѣ и Будапештѣ.[6][7]

СлужбаРедагувати

Высвяченый на священика в року 1874, служив в селах Изкы, Копашново, Золотарьово, Драгово. В конци священичой службы быв тыж деканом свого округа.[6] Умер як пензионованый священик и погребеный в Драговѣ.[7][3][8]

ТворбаРедагувати

В штудентской добѣРедагувати

Зачав писати ещи яко штудент «язычием», але под вплывом устной народной творчости, котру активно зберав цѣлый свой живот, в значной мѣрѣ перейшов на народный язык. В его наробку доминовала любовна, социално-бытова и патриотична лирика; брав ся тыж до сполоченскых, историчных ай морално-религийных тем. Окремы его поезии штилизованы як народны пѣснѣ. Первы вершѣ опубликовав в новинцѣ «Свѣтъ». Наступно тыж в иншых тогочасных выданях, як то: «Новый Свѣтъ», «Листок», «Карпато-русскій вѣстникъ», «Русскій вѣстникъ», «Наука».[2]

По року 1871 настав упадок литературной творбы, Новый Свѣтъ ся закрыв, обстояня ся змѣнили, а лѣпшы писателѣ замовкли.[5] Од року 1872 имя Теодозия Злоцкого в пресѣ стрѣчать ся барз рѣдко.[9]

В добѣ священичойРедагувати

Од зачатку священичой службы переважна часть его литературной, етнографичной и фолклористичной роботы зоставала в рукописах. Его найважнѣйша етнографична робота о бабонах, повѣрах и звычаях Золотарьова опубликована в мадярскоязычной новинцѣ Kelet (1888–1889),[8] де появила ся векшина его етнографичных дѣл. За тоту чинность быв позваный за официалного референта з етнографии Подкарпатя в Етнографичном обществѣ Мадярщины.[6] З розличных причин его пояснѣня ку етнографичным текстам не могли быти напечатаны, были непорозумѣлы про редакторох. Злоцкый быв майнаперед священик, а уже так етнограф, его позиция была, же етнографичны публикации «не мож генерализовати на цѣлый народ... звекша мають они лем историчну цѣну; поганска пѣсня и колыскова в устах христианина далеко стоить од сердця народа», циже позерав на то як на пережиток минулого.[7] По мадярскы публиковав и свои вершѣ, в товмачѣню по украинскы (Юрий Шкробинець) часть из них появила в зберцѣ На Верховині (1984).[10][3]

Злоцкый усиловав ся писати языком, котрый бы близше ся основав на народной бесѣдѣ. Про то склав граматику, котра ся операла на подкарпатскы диалекты — A kárpátaljai orosznyelv oknyomozó grammatikája (Практична граматика карпаторуского языка), 1883. Але тота граматика не была выдана, хоть на ню уже были выголосили предплату.[11] Граматика тота была основана переважно на мараморошском диалектѣ, але на етимологичном правописѣ. В року 1883, уже по выголошѣню предплаты, намѣсто того, жебы пошла до печатнѣ, «трафила такой того року до библиотекы НТШ у Львовѣ без згоды и знатя автора» и нигда ся не дочекала публикации.[12]

НаслѣдствоРедагувати

Уже на пензии, в року 1919 Злоцкый ся взяв за упорядкованя свого рукописного наслѣдства. Часть рукописох передав литературознателю Евмению Сабову.[9] Иншу часть — в редакцию новинкы Свобода и Наш родный край. Послѣдня выдала его едину опубликовану книжочку Выборъ изъ поезій (1923). Ай при выданю той единой книжочкы автор, котрый ся тримав етимологичного правописа, «мав остры сперекы з редактором, але и так в печатном выданю его стихы, сопротив оригиналам, указали ся оправленыма на украинскый смак».[13] О том свѣдчить ай вступне слово, в котром автор упоминать тыж рукописну свою граматику, што была «безъ согласія и вѣдома автора передана библіотекѣ общества Шевченка».[6] Тот рукопис мадярскоязычной книгы (!) доднесь лежить в архивѣ НТШ во Львовѣ.[14]

Иншы рукописы, правдоподобно, утрачены.

Интересны фактыРедагувати

Жерела и одказыРедагувати

  • Ґабор В. В. (2010). Злоцький Феодосій Антонович. in І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт]. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=16344. (укр.)
  • Ѳеодосій Злоцкій (1923). Выборъ изъ поезій. Библіотека новинки «Наш родный край». 2. Ужгородъ: Наш родный край. 
  • Николай Лелекачъ (1944). Подкарпатское письменство на початку ХХ. вѣка. Унгваръ: Выданя Подкарпатского Общества Наукъ. Литературно-наукова библіотека, ч. 37. pp. 10–13. https://rusin8.webnode.ru/news/podkarpatskoje-pisjemstvo-na-pochatku-khkh-vѣka/. 
  • Павло Роберт Маґочій (2021). Валерій Падяк. ed. Підкарпатська Русь. Формування національної самосвідомості (1848–1948) (2 ed.). Ужгород: Вид-во Валерія Падяка. pp. 90–91. ISBN 978-966-387-127-1. (укр.)
  • Евгеній Недзѣльскій (1932). Очеркъ карпаторусской литературы. Ужгородъ: Подкарпаторусскій Народопросвѣтительный Союз. pp. 195–197. (русс.)
  • Іван Поп: Злоцький Феодосій (Злоцкій Теодозій) //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 (укр.) С. 247
  • Евменій Сабовъ (1925). Очеркъ литературной дѣятельности и образованія карпатороссовъ. Ужгород: Культурно-просвѣтительное общество имени Александра Духновича. p. 28. 
  • Франтішек Тіхий (1996). Розвиток сучасної літературної мови на Підкарпатській Русі. Ужгород: Академія наук вищої школи України. Відділенні літератури, мови, мистецтвознавства та журналістики. pp. 121–122. (укр.)
  • Хланта І. В.: Злоцький Феодосій //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 (укр.) Сс.136–137

РеференцииРедагувати

  1. Séda Ernő (1874). Függelék: 285... Zloczky Theodoz. A Központi Növendékpapság magyar Egyházirodalmi Iskolájának története. Budapest: M. E. I. Iskola. p. 370. https://library.hungaricana.hu/en/view/PazmanyHTK_EgyhazIrodIskMunkalatai_1874_53/?pg=395&layout=s. (мад.)
  2. 2,0 2,1 Ґабор В. В.
  3. 3,0 3,1 3,2 Хланта І. В.
  4. В оригиналѣ: К писателямъ «Н. Свѣта» принадлежитъ еще и трудолюбивый этнографъ, собиратель народныхъ сказокъ, преданій, пѣсенъ, повѣрій и пословицъ, Ѳеодозій Злоцкій.
  5. 5,0 5,1 Евменій Сабовъ
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 Ѳеодосій Злоцкій
  7. 7,0 7,1 7,2 Николай Лелекачъ
  8. 8,0 8,1 Іван Поп
  9. 9,0 9,1 Евгеній Недзѣльскій
  10. Мишанич О. В., ред. (1984). Феодосій Злоцький (по украинскы). На Верховині. Ужгород: Карпати. pp. 290–294. 
  11. Павло Роберт Маґочій, сс. 90–91.
  12. Франтішек Тіхий, сс. 121–122.
  13. Валерий Разгулов (03.08.2021). Архивы раскрывают свои тайны: НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ ЯЗЫКОВОЙ ПОЛИТИКИ НА ПОДКАРПАТСКОЙ РУСИ – I. UA-REPORTER. https://ua-reporter.com/news/arhivy-raskryvayut-svoi-tayny-nekotorye-aspekty-yazykovoy-politiki-na-podkarpatskoy-rusi-i. Одказ перевіреный 2021-10-14. "Проф. Конст. Стрипский, 17.03.1931: «Покойный Ф. Злоцкий, будучи, в конце концов, горячим русским патриотом локального масштаба ничего общего с украинцами не имел.»" 
  14. Фізеші О. Й. (2016). Початкові школи Закарпаття в системних освітніх трансформаціях другої половини ХІХ – початку ХХІ століття. Київ: Міністерство науки і освіти України. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. pp. 46–47. https://npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/dicer/D_26.053.01/dis_fizeshi.pdf. "(Ф. 309 «Научное товарищество Т. Г.Шевченко во Львове», оп. 1, спр. 1368 «Работа Злоцкого Теодозия «Граматика Карпаторуського языка». Рукопись. 1883 г.»)" (укр.)
  15. Павел Р. Маґочій (2021-07-26). Чловек, што остал президентом європской республикы. Григорий Игнатий Жаткович. Річник Руской Бурсы. 16 (2020). pp. 207–240. doi:10.12797/RRB.16.2020.16.06. https://journals.akademicka.pl/rrb/article/view/2356.