Вікіпедія

Ґриґорій Жаткович

(Напрямленый з Григорий Жаткович)

Ґриґорій Іґнатій Жаткович (анґл. Gregory Ignatius Zhatkovych) (2. децембра 1886, Голубинноє — 26. марта 1967, Піттсбурґ) быв політик и правник, першый ґубернатор Пудкарпатської Руси.

Ґриґорій Іґнатій Жаткович
1-й ґубернатор Пудкарпатської Руси
май 1920 — май 1921
ВіцеґубернаторПетр Еренфелд
НаступникАнтоній Бескид
Уроженя2. децембра 1886
Голубинноє
Смерть26. марта 1967
Піттсбурґ
СупругаЛеона Котаймер
ДітиТед (Ґреґ) Жаткович
Джоан Ірма Жаткович
Констанс Луіза Аш
(щи четверо діти)
ОбразованяУніверситет Дюкейн
Пенсілванськый університет
Пудпис
НаградыОрден Томаша Ґарриґа Масарика IV. ступеня (1992)

Ранный живут

едітовати

Родив ся в селі Голубинноє в родині нотаря Павла Жатковича (1852—1916) и Ірмы Злоцької, дівкы сященника и културного діятеля Феодосія Злоцького. В 1890 р. Павел Жаткович еміґровав до Споєных Штатув Америкы, а за рук упровадив там ай жону из дітьми. Бывали раз у нюйоркському Іст Сайді, дас у 1904 р. ся перенесли в Гомстед попиля Піттсбурґа.[1]

В основну школу и середню школу (анґл. DeWitt Clinton High School) Ґриґорій ходив у Іст Сайді. Пак ся вчив у вступнуй школі римокатолицького коледжа Св. Вінсента (Saint Vincent College) у вароші Латроб, Пенсілванія. Дале продовжив школованя на університеті, што діля тогочасного Русина-еміґранта было доста нетіпово. У 1907 р. кунчив Університет Дюкейн (Duquesne University) у Піттсбурґу из тітулов бакаларя політичных наук. У 1919 р. кунчив щи юрідичный факултет Пенсілванського університета, престіжної высокої школы Блющової ліґы. Подля дакотрых інформацій, дустав ай тітулу маґістра права на Джорджтаунськум університеті у Вашінґтоні. Поширенов є хыбна думка, же мав докторат. Як споминать сам Жаткович, «[у Європі] ня вшиткі кличуть доктор Жаткович, што є належна тітула діля юрісты». Такой у 1919 р. удкрыв пріватну юрідичну практику в Піттсбурґови. У якыйись час за Першої світової войны робив правным радником у піттсбурґському удділеню компанії Дженерал Моторс.[1]

Політична карьєра

едітовати

Робота з АНРУР

едітовати

Скоро по еміґрації Ґриґоріюв отець Павел Жаткович завзяв передньоє місто в русинському житю Америкы. Быв змежи основателюв вплывного Соєдиненія ґрекокатолических русских братств, пак став главным редактором новинкы Соєдиненія, «Американского русского вѣстника». Ґриґорій Жаткович ся сам нияк не анґажовав у діла русинськых іміґрантув.[1]

 
Жаткович пудписує Декларацію общых цілюв Централно-європейської Унії

У юлію 1918 р. была основана Америцька народна рада Угро-Русинув. Пуд конець септембра, Народна Рада сконтактовала Ґриґорія Жатковича, котрый ся согласив на роль правного радника и офіційного представителя. Жаткович пак участвовав у составленю меморандума діля презідента США Вудрова Вілсона и вєдно з Михаилом Ганчином приладив анґліцькый переклад.[2] Из помочов пенсілванського конґресмена Ґая Е. Кемпбелла делеґація Народної рады в чолі з Жатковичом была закликана на аудієнцію в презідента, котра ся удбыла 21. октовбра 1918. Змежи політичных лідерув іміґрантув лем Жаткович и Томаш Масарик мали личный контакт из презідентом США. Делеґація представила Вілсонови свуй меморандум из трьома варіантами будучности Угорської Руси, были то независимусть, изъєдиненя («сполочна Управа»[3]) из Русинами Галичі и Буковины, або автономія в границях Угорщины. Намісто сих опцій Вілсон рекомендовав изъєдинити ся у федерацію из даяков братськов словянськов державов на правах автономії.[1]

Такой 23–25. октовбра 1918 удбыла ся стріча Централноєвропейської демократичної унії в Філаделфії, де Жаткович зась вюг делеґацію Угро-Русинув. Вєдно з представителями 20 далшых народув пудписав Декларацію общых цілюв.[4] 25. октовбра америцькі Русины ся стрітили з Масариком, жебы продіскутовати злученя з Чехословакійов, включно из будучым статусом Русинув и границями їх автономії.[5]

На засіданю 12. новембра 1918 Народна рада прияла тзв. Скрентонську резолуцію за злученя з Чехословакійов на правах автономії и становила теріторію будучої русинської адміністрації. Приятоє было ай Жатковичово внесеня провести плебісціт межи америцькыма Русинами, де бы ся могли высловити за будучнусть Русинув у Європі.[6] Плебісціт быв проведеный у децембрі 1918 непрямым голосованьом. За злученя з Чехословакійов проголосовали 66,4% (732 из 1102) делеґатув.[7]

Твореня Пудкарпатської Руси

едітовати
 
Мапа Угро-Русинії, прилажена Жатковичом діля мирової конференції

Узброєні резултатами плебісціта, Жаткович и голова Америцької народної рады Юлій Ґардош рушили на мирову конференцію до Паріжу, де прибыли 14. фебруара 1919. Вєдно з Антонійом Бескидом утворили Руську комісію, котра мала репрезентовати вшиткых Карпато-Русинув.[1] Як член Руської комісії, Жаткович представив Скрентонську резолуцію и резултаты плебісціта америцькому дипломатови Едварду Гавсу, премєрови Чехословакії Карлови Крамаржови и міністрови загранича Едвардови Бенешови.[8]

12. марта 1919 Жаткович и Ґардош прийшли до Ужгорода, де мали поінформовати містных політикув за Скрентонську резолуцію и наговорити їх на чехословацьку опцію. Докы булша часть Пудкарпатя была пуд контролов Мадярщины (раз демократичної, пак совітської), могли ся стрічати лем из ведучыма Ужгородської народної рады. Пуд конець апріля Жаткович пушов назад до Прагы и Паріжу просити дозвул чехословацькому войськови поступити дале на восток хоть лем до Мукачова. Тото ся пак стало на зачатку мая 1919.[1]

8. мая 1919 представителі пережых русинськых рад искликали Централну руську народну раду в Ужгороді. Жаткович быв убраный за єї почестного ведучого.[9] Почасти на його наліганя Рада ся удступила уд вопроса прилученя Лемковины до Чехословакії (за слабі удносины Жатковича з Лемками-русофілами пак споминав Димитрій Вислоцькый).[10][11] 16. мая Рада одобрила Жатковичову проґраму из 14 пунктув тай именовала го «первымъ министромъ», уповномоченым єднати з Чехословакійов в имню Рады.[9] Жаткович судив, же русинська держава («Угро-русскій штатъ») буде федералнов автономійов. Наперек тому, Чехословакія пушла путьом централізації, што мусіло спровоковати конфлікт.[1]

 
Фраґмент статі Жатковичъ Президентомъ Русиніи! (АРВ, авґуст 1919)

У кунцьови юлія Масарик и міністер внутрішных діл Антонін Швегла попросили Жатковича стати в чоло дочасної влады, пятичленної Діректорії. 18. новембра 1919 уголосив ся так званый Ґенералный штатут, котрый становив адміністрацію Пудкарпатської Руси (нова офіціална назва теріторії). Штатут брав Діректорію лем як консултативный орґан, місто неї край мав адміністровати чеськый урядник (Ян Брейха). Наперек чеканю русинськых політикув дочасна границя из Словакійов была проведена ріков Уж.[1]

У януарови 1920 Жаткович пушов до Прагы, де ся перебігом шести місяцюв стрічав из урядниками тай президентом Масариком, провбуючи розрішити політичні непорозуміня. 19. фебруара подав демісію из свойої довжности в Діректорії (пак у марті демісію подали остатні єї члены).[12] Незадовго ся зась договорив из централнов властьов — 26. апріля Діректорію замістила Ґубернаторська Рада, а два тыждні по тум Жаткович быв именованый «дочасным ґубернатором».[1]

Ґубернаторство

едітовати

Жаткович зачав роботу вопросом выберанок до сойму Пудкарпатської Руси. У кунци року пушов до Прагы, жебы подати проєкты електоралного права и пудкарпаторуської констітуції. Выберанкы, наплановані на януар 1921, мали нараз рішити проблему автономії и границь — по неуспішных переговорах у януарови 1920 граничный вопрос быв лишеный на будучый сойм. Выберанкы ся наконець не удбыли у становленый час.[13]

Кріза в удносинах из Прагов остаточно надыйшла при списаню жительства Словакії 1921. року. Жатковичово жаданя, жебы в роботі списаня на спорных теріторіях брали участь и Русины, не было зваженоє, а діяня словацькых урядникув Жаткович назвав «терорістичнов політиков». 16. марта 1921 р., «стративши віру в щирусть и добрі наміры влады», Жаткович подав демісію з довжности ґубернатора, котра была прията 13. мая.[14] Из свого боку, чехословацькі урядникы были розчаровані, же Жаткович не змуг угамовати реліґійні и націоналні конфлікты в Пудкарпатськуй Руси.[1] Конфлікт из Жатковичом побудив неспокуй у владных кругах. Нараз по його вертаню в Америку Масарик приладив план противодіяня вплыву Жатковича на Пудкарпатю.[15] Слідуючый ґубернатор Пудкарпатської Руси быв именованый лем у кунци 1923. року.

Пуд час свого ґубернаторства Жаткович ся змагав додержовати невтралнусть у конфліктах межи русофілами и українофілами, православныма и грекокатоликами. Тоту саму позіцію тримала новинка «Русинъ» из Жатковичовым братом Теофілом у функції шефредактора. Тота політика ся провказала як неефективна — русофілська фракція стала в опозіцію ґубернаторови, замітуючи му преференції українофілум. Маючи доступ до єдного з мала моторув у реґіоні, Жаткович ся старав нащивити штомай булше сіл на Пудкарпатю, жебы ліпше порозуміти потребы русинського населеня.[1]

По вертаню в Америку

едітовати
 
Образок в америцькуй новинці:
— Ото є ґубернатор Угро-Русинії
— Ба де ото?

Жаткович из родинов ся вернув до Америкы в авґусті 1921. У тум самум році опубліковав справозданя-спомины (Expose), провюг дакулько публічных лекцій за свою політичну діятельнусть у Європі. Потум у 1920. и 1930. роках лишив активну роль у русинськуй політиці. У 1926–1932 рр. быв правным радником Соєдиненія и єпископа Русинського грекокатолицького екзархату.[1]

У америцькуй політиці раз быв членом Републиканської партії, пак у 1934. році, за влады демократа Рузвелта, перейшов ид Демократичнуй партії. Быв именованый судьом у справах компензацій робутникам штату Пенсілванія (1934—1936), пару місяцюв у 1936 р. быв личным секретарьом мера Піттсбурґа и главным правным урядником вароша. Скоро ся вернув до републикан, за котрых аґітовав межи піттсбурґськыма робутниками-іміґрантами з Середньої, Южної и Восточної Європы. Годно быти, же Жатковичово справованя в америцькуй політиці верже світло на його тактичноє зближеня з українофілами в Пудкарпатськуй Руси, и з русофілами май пак у Америці.[1]

Як ся видит, Жаткович нияк не коментовав розпад Чехословакії и мадярську анексію Пудкарпатя в 1938–1939 рр. У русинську політичну діятельнусть вернув ся в септемброви 1941. Того місяця основав місячну новинку The Carpathian, котра давала інформацію за судьбу Русинув у Європі. Загнав удкрытоє письмо «америцькым Карпаторосам [Carpathian Russians]» и письма презідентам США (Франклін Рузвелт) и Чехословакії (Едвард Бенеш, у екзилі), прикликуючи ид обновленю Чехословакії включно з Пудкарпатськов Русьов.[1]

14. децембра 1941 Жаткович основав Америцьку карпаторусску раду (American Carpatho-Russian Council), што ся збулша складала з общественных лідерув, споєных из Соєдиненієм ґрекокатолических русских братств. Рада ся пак обєдинила з Карпаторусскым єдинством (Carpathian-Russian Unity), орґанізаційов пуд веденьом православного сященика Ивана Ладижинського. 22. марта 1942 тоты дві орґанізації утворили Америцьку карпаторусску централну конференцію при присутстві дакулькох лідерув америцького Конґреса, судцюв и чехословацькых урядникув у екзилі (включно з віцепремьєром Яном Масариком и уповномоченым міністром Яном Папанком). На туй самуй стрічі была прията Обща декларація, што ясно проголошовала єден из главных цілюв Централної конференції: «Услобоженя Карпаторосії уд бруталної окупації Мадярами, и єї возъєдиненя з Чехословакійов як автономної самоуправної державы подля требовань Сен-Жерменського договора».[1]

Жаткович ся в функції сопредсідника Централної конференції стрічав из Едвардом Бенешом, коли тот офіційно нащивив США в марті 1943 р. Бенеш устно пристав на Жатковичово воззваня за русинську автономію в обновленуй Чехословакії, хоть у письмовому звіті ся условив май имглаво. У тайнум звітови Уряд стратеґічных служб США ознамовав, же «до чехословацького табору мож причислити лем малу часть заінтересованых політиков америцькых Карпаторосув». Централна конференція сперла діятельнусть уже в кунци 1943. року. Жаткович, зась удступивши уд європейської політикы, не участвовав у протестах америцькых Русинув против анексії Пудкарпатя Совітськым Союзом. Из другого бока, на зачатку Студеної войны вєдно з републиканами глядав сімпатізантув комунізма на Міністерстві загранича США (Державнум департаменті).[1]

Послідні дві десятьруча живота занимав ся юрідичнов практиков. Умер у Піттсбурґу 27. марта 1967.[1]

Личный живут

едітовати
 
Родинный груб Жатковичув на католицькум теметові Калварія в Піттсбурґу

У 1915 р. ся взяв из Леонов Котаймер (Kotheimer, 1888—1974), дівков дохтора-еміґранта из Німеччины. Мали сім діти, межи котрыма были Ґриґорій мл. («Тед», 1916—2003) и Йоанна (Joan) Ірма (1917—1921).[1][16]

Родичі го кликали Gerő (уд мадярського Gergely – Ґриґорій), пак ся тото в Америці перемінило на Джеррі. В утцьовых документах ся родина писала Zsatkovics. Ґриґорій ся раз писав як Zsatkovich, дале в Європі тото перемінив на Zatkovich. У тогочасных русинськых и чеськых публікаціях мож ищи стрітити форму Žatkovič. Днешні анґлоязычні публікації майчасто хоснують варіант Zhatkovych.[1]

У 1960. році Жаткович припутав увагу пресы, даруючи рыцарські званя «цімборам краины [Пудкарпатської Руси]».[1][17]

Памнять

едітовати

У 1992 р. Ґриґорій Жаткович быв посмертно удостоєный Ордена Томаша Ґарриґа Масарика IV. ступеня.[1]

У Націоналному памнятнику на Віткові в Празі хранит ся Жатковичув бюст 1936 р. авторства Йоланы Мондич. Меморіалні дощкы в споминку Жатковича были уміщені на фасады сільської рады в Голубиннум и варошської рады у Сваляві в 1990. роках.[1] В ошколнум краєписнум музею Голубинного мож найти дакулько експозіцій за Жатковича.[18] Мініатурный памнятник Жатковичови в Ужгороді стоит перед даколишньов будовов ужанського жупанату, котра служила ґубернаторовов резіденційов.[19]

Референції

едітовати
  1. ↑ 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 1,11 1,12 1,13 1,14 1,15 1,16 1,17 1,18 1,19 1,20 1,21 Маґочій, Чловек, што остал президентом…
  2. ↑ Протоколъ-Записница, с. 29
  3. ↑ Протоколъ-Записница, с. 34
  4. ↑ Декларація из пудписом Жатковича (carpatho-rusyn.org).
  5. ↑ Žatkovič, Expose, с. 5
  6. ↑ Протоколъ Изъ Засѣданія Америк. Народной Рады Угро-Русиновъ, подержаного дня 12-го Ноябрья, 1918., въ Скрентонъ, Па., въ "Casey Hotel." // Американскій Русскій Вѣстникъ (21.11.1918). — С. 2.
  7. ↑ Joseph Danko. Plebiscite of Carpatho-Ruthenians in the United States Recommending Union of Carpatho-Ruthenia with the Czechoslovak Republic // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States. — 1964-1968. — В. XI/1-2. — С. 184–207.
  8. ↑ Žatkovič, Expose, с. 8–9
  9. ↑ 9,0 9,1 Протоколы общаго собранія подкарпатскихъ русскихъ радъ и первыхъ 5-ти засѣданій Центральной Русской Народной Рады — Ужгородъ: Уніо, 1919.
  10. ↑ Paul Robert Magocsi. With Their Backs to the Mountains. A History of Carpathian Rus' and Carpatho-Rusyns — Budapest-New York: Central European University Press, 2015. — С. 189.
  11. ↑ Bohdan Horbal. Łemkowie na terenie Pierwszej Republiki Czechosłowackiej // Річник Руской Бурсы. — 2011. — С. 72–76.
  12. ↑ Peter Švorc. Krajinská hranica medzi Slovenskom a Podkarpatskou Rusou v medzivojnovom období (1919-1939) — Prešov: Universum, 2003. — С. 179.
  13. ↑ Žatkovič, Expose, с. 33–34
  14. ↑ Žatkovič, Expose, с. 34–37
  15. ↑ К. В. Шевченко. Славянская Атлантида: Карпатская Русь и русины в XIX—первой половине XX вв. — Москва: Regnum, 2010. — С. 159–160.
  16. ↑ Тетяна Літераті. Історія в кущах: на Кальварії є закинута секція із похованням доньки губернатора Григорія Жатковича (Фото) // Про Захід (22.03.2019).
  17. ↑ Oakland 'Czar' Dubs Knights // Pittsburgh Press, 04.12.1960
  18. ↑ Ростислав Буняк, Іванна Дюлай. Закарпаття: Мешканці с.Голубине вшанували пам’ять першого губернатора Підкарпатської Русі // Закарпаття онлайн (05.12.2006).
  19. ↑ Катерина Ірха. В Ужгороді встановили дві нові міні-скульптури // UNN (02.12.2017).

Одказы

едітовати
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґриґорій_Жаткович&oldid=146599"