Вікіпедія

Михал Ковач

Михал Ковач, *27. октобер 1909, Шид, Австро-Мадярщина – †17. юн 2005, Новый Сад, Сербия и Чорна Гора — учитель и еден з найвызнамнѣйшых писательох, новинарьох и културно–просвѣтных дѣятельох меджи войводинскыма Руснаками в двадцятом сторочу.[1]

Михал Ковач

Уроджѣняоктобра 27., 1909(1909-10-27)
Шид, Австро-Мадярщина
Умертяюна 17., 2005 (95 р.)
Новый Сад, Сербия и Чорна Гора
ПсевдонимЗадунайов, Иринка Калинова, Дїдо Заградкар, Кирил Пета[1]
Занятяучитель, новинарь
Язык творохрусинскый
ГорожанствоСербія
Час творбы1927–2005
Жанрыдрама, поезия, проза
ДѣтиИван Ковач[2]
VIAF:79409902; GND:119077299; LCCN:n85068195; NLKR/NLC:js2012688072; GKG:/g/1hl3frsf3; ЕСУ:7260;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Я знам же шицко живе умрец раз муши,
же ту на жеми нєт раю,
лєм нє знам прецо, прецо праве лєм людзе
же умрец муша — знаю?

Михал Ковач: Чом

text in Rusyn language here

Биография

едітовати

Михал Ковач родив ся яко пятый дѣтвак в родинѣ желѣзничаря Янка Ковача и Анны Кулич, де были еденадцятеры дѣти. Основну школу и горожанку выходив в Шиду, по чому абсолвовав учительску семинарию в Крижевцях (1929). Учительовав в селах жупы Вуковар-Срѣм, а в року 1931 достав мѣсто учителя в Руском Керестурѣ, де активно ся ангажовав в културной роботѣ: режировав в аматерском театрѣ, быв секретарьом Руского народного просвѣтного дружства, быв закладательом и редактором дѣтского часописа Наша заградка (1937–1941). В року 1941 Рускый Керестур вернув ся до Мадярского кральовства, и особы, котры там не жили до року 1918, мусѣли одыйти. В роках 1941–1952 учительовав в срѣмском селѣ Бикич Дол, де быв меджи основателями културно-просвѣтного дружства Иван Котляревски и мѣстным дописовательом Руского Слова. Од року 1952 жив в Новом Садѣ, де учительовав до року 1966 и быв секретарьом Културно-умѣлецкого дружства Максим Горки. В року 1966 была основана русинска редакция Радио Новый Сад, де став ся автором и редактором програмы Културна панорама. В року 1973 пензионовав и одтогды занимав ся лем литературнов творчостьов.

Литературна творба

едітовати

Михал Ковач, подля днешных литературознательох — закладатель основ войводинской русинской литературы и вособлять чисту сущность русинской душѣ. Зачатком его творчости было повѣданя Атаманов сын (1927). Быв тыж успѣшным драматиком, даколько его комедий и драм суть незмѣнно в репертоарѣ войводинскых Руснакох.[1]

Выступив и як популаризатор украинскых (И. Драч, Д. Павличко, Б. Олѣйник, М. Винграновскый, Р. Братунь идр.) и подкарпатскых (А. Маркуш, Л. Демян, Й. Жупан, Ф. Потушняк, М. Томчаний идр.) авторох, з перекладами их на войводинскый вариант русинского языка. В часѣ учительства быв тыж автором ряда учебникох про русинскы школы.[2]

Творба Михала Ковача выходила в перекладах на есперанто, мадярскый, румынскый, сербскый, словацкый, украинскый язык. [3] В Украинѣ ся Михал Ковач поважуе за украинского писателя, а его творба за часть украинской литературы.[3][4]

„ Михал Ковач днесь стоить меджи нашыма найлѣпшыма майстрами малой прозы. В тому е глубокый майстер, а не мать собѣ пары. Ним ся може гордити не лем литература Бачкы в Югославии и сама Югославия, але и вшитка наша украинска литература. ”
Оригиналній текст (укр.)
Михайло Ковач нині є одним з наших першорядних майстрів малої прози. Тут він майстер глибокий і неповторний. Ним може пишатися не тільки література Бачки в Югославії, сама Югославія, а й уся наша українська література.

Іван Чендей, м. Ужгород.[5]

Драма

едітовати
  • Зборнїк театралних фалатох, 1962.

Поезия

едітовати
  • Мой швет, 1964.
  • Писнї Дїда Заградара, 1979.
  • Шветла вечарово, 1985.
  • Я дуб червоточни, 1989.
  • Хижочко стара, 1990.

Проза

едітовати
  • Цихи води, 1970.
  • Дзецински швет,1971.
  • Гриц Бандурик, 1972 (роман, сполуавтор Штефан Гудак).
  • Перши радосци, 1977.
  • Цеглярня, 1982.
  • Яни Мальовани, 1981
  • На окраїску, 1983.
  • Глїбоки коренї, 1987.
  • Капка по капку живот одцека, 1988.
  • Длугока драга номадска, 1990.
  • Дияспора, 1992.

Жерела и одказы

едітовати
  • Винниченко І.І.: КОВАЧ Михайло Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: "Наукова думка", 2007.— 528 с. ISBN 978-966-00-0692-8 укр. С. 389.
КОВАЧ Михайло Іванович. http://www.history.org.ua/?termin=Kovach_M. [перевірено 2019-10-27]. 
  • Олександр Дуліченко: Ковач Міхал //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П.Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. С. 341.
  • О. В. Мишанич, Н. С. Стаценко, М. М. Цап: Ковач Михайло // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
КОВАЧ Михайло (ФОТО). 2013. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=7260. [перевірено 2019-10-27]. 
  • Просалова В. А.: Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012 — 480 с. ISBN 978-966-317-145-6 укр. Сс. 216–217.

Референции

едітовати
  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 Олександр Дуліченко
  2. ↑ 2,0 2,1 О. В. Мишанич, Н. С. Стаценко, М. М. Цап.
  3. ↑ 3,0 3,1 Винниченко І. І.
  4. ↑ Просалова В. А.
  5. ↑ Чендей І.: Учитель. //Дзвін. Часопис Спілки письменників України. №12(544), грудень 1990, с. 15.

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Михајло Ковач на сербскій Вікіпедії.

Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Михал_Ковач&oldid=133118"