Михал Ковач, *27. октобер 1909, Шид, Австро-Мадярщина – †17. юн 2005, Новый Сад, Сербия и Чорна Гораучитель и еден з найвызнамнѣйшых писательох, новинарьох и културно–просвѣтных дѣятельох меджи войводинскыма Руснаками в двадцятом сторочу.[1]

Михал Ковач
Уроджѣня октобра 27, 1909(1909-10-27)
Шид, Австро-Мадярщина
Умертя юна 17, 2005 (95 р.)
Новый Сад, Сербия и Чорна Гора
Псевдоним Задунайов, Иринка Калинова, Дїдо Заградкар, Кирил Пета[1]
Занятя учитель, новинарь
Язык творов русинскый
Час творбы 1927–2005
Жанры драма, поезия, проза
Дѣти Иван Ковач[2]

Я знам же шицко живе умрец раз муши,
же ту на жеми нєт раю,
лєм нє знам прецо, прецо праве лєм людзе
же умрец муша — знаю?

Михал Ковач: Чом

БиографияРедагувати

Михал Ковач родив ся яко пятый дѣтвак в родинѣ желѣзничаря Янка Ковача и Анны Кулич, де были еденадцятеры дѣти. Основну школу и горожанку выходив в Шиду, по чому абсолвовав учительску семинарию в Крижевцях (1929). Учительовав в селах жупы Вуковар-Срѣм, а в року 1931 достав мѣсто учителя в Руском Керестурѣ, де активно ся ангажовав в културной роботѣ: режировав в аматерском театрѣ, быв секретарьом Руского народного просвѣтного дружства, быв закладательом и редактором дѣтского часописа Наша заградка (1937–1941). В року 1941 Рускый Керестур вернув ся до Мадярского кральовства, и особы, котры там не жили до року 1918, мусѣли одыйти. В роках 1941–1952 учительовав в срѣмском селѣ Бикич Дол, де быв меджи основателями културно-просвѣтного дружства Иван Котляревски и мѣстным дописовательом Руского Слова. Од року 1952 жив в Новом Садѣ, де учительовав до року 1966 и быв секретарьом Културно-умѣлецкого дружства Максим Горки. В року 1966 была основана русинска редакция Радио Новый Сад, де став ся автором и редактором програмы Културна панорама. В року 1973 пензионовав и одтогды занимав ся лем литературнов творчостьов.

Литературна творбаРедагувати

Михал Ковач, подля днешных литературознательох — закладатель основ войводинской русинской литературы и вособлять чисту сущность русинской душѣ. Зачатком его творчости было повѣданя Атаманов сын (1927). Быв тыж успѣшным драматиком, даколько его комедий и драм суть незмѣнно в репертоарѣ войводинскых Руснакох.[1]

Выступив и як популаризатор украинскых (И. Драч, Д. Павличко, Б. Олѣйник, М. Винграновскый, Р. Братунь идр.) и подкарпатскых (А. Маркуш, Л. Демян, Й. Жупан, Ф. Потушняк, М. Томчаний идр.) авторох, з перекладами их на войводинскый вариант русинского языка. В часѣ учительства быв тыж автором ряда учебникох про русинскы школы.[2]

Творба Михала Ковача выходила в перекладах на есперанто, мадярскый, румынскый, сербскый, словацкый, украинскый язык. [3] В Украинѣ ся Михал Ковач поважуе за украинского писателя, а его творба за часть украинской литературы.[3][4]

Михал Ковач днесь стоить меджи нашыма найлѣпшыма майстрами малой прозы. В тому е глубокый майстер, а не мать собѣ пары. Ним ся може гордити не лем литература Бачкы в Югославии и сама Югославия, але и вшитка наша украинска литература.

Іван Чендей, м. Ужгород.[5]

ДрамаРедагувати

  • Зборнїк театралних фалатох, 1962.

ПоезияРедагувати

  • Мой швет, 1964.
  • Писнї Дїда Заградара, 1979.
  • Шветла вечарово, 1985.
  • Я дуб чевоточни, 1989.
  • Хижочко стара, 1990.

ПрозаРедагувати

  • Цихи води, 1970.
  • Дзецински швет,1971.
  • Гриц Бандурик, 1972 (роман, сполуавтор Штефан Гудак).
  • Перши радосци, 1977.
  • Цеглярня, 1982.
  • Яни Мальовани, 1981
  • На окраїску, 1983.
  • Глїбоки коренї, 1987.
  • Капка по капку живот одцека, 1988.
  • Длугока драга номадска, 1990.
  • Дияспора, 1992.

Жерела и одказыРедагувати

  • Винниченко І.І.: КОВАЧ Михайло Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: "Наукова думка", 2007.— 528 с. ISBN 978-966-00-0692-8 (укр.) С. 389.
КОВАЧ Михайло Іванович. http://www.history.org.ua/?termin=Kovach_M. Одказ перевіреный 2019-10-27. 
  • Олександр Дуліченко: Ковач Міхал //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П.Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 (укр.) С. 341.
  • О. В. Мишанич, Н. С. Стаценко, М. М. Цап: Ковач Михайло // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
КОВАЧ Михайло (ФОТО). 2013. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=7260. Одказ перевіреный 2019-10-27. 
  • Просалова В. А.: Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012 — 480 с. ISBN 978-966-317-145-6 (укр.) Сс. 216–217.

РеференцииРедагувати

  1. 1,0 1,1 1,2 Олександр Дуліченко
  2. 2,0 2,1 О. В. Мишанич, Н. С. Стаценко, М. М. Цап.
  3. 3,0 3,1 Винниченко І. І.
  4. Просалова В. А.
  5. Чендей І.: Учитель. //Дзвін. Часопис Спілки письменників України. №12(544), грудень 1990, с. 15.

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Михајло Ковач на серьбскій Вікіпедії.