Іван Франко

(Напрямленый з Иван Франко)


Иван Франко, (укр.) Іван Франко, *27. август 185628. май 1916) — украинскый поет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель.[1]

Иван Франко
Уроджѣня авґуста 27, 1856(1856-08-27)
Нагуйевичѣ, Австрийска империя
Умертя мая 28, 1916 (59 р.)
Львов, Австро-Мадярщина
Погреб Львов, Лычаковскый теметов
Занятя поет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель
Язык творох украинскый
Народность Украинець
Горожанство австрийске
Едукация доктор филозофии, 1893
Alma mater Вѣденьска универзита
Час творбы 1874–1916
Жанры поема, повѣданя, новела драма
Тренд реализм
Супруг(а) Олга род. Хоружинска
Дѣти Андрѣй, Петро, Тарас, Ганна

Новоженцѣ Франкове, 1886
Франко в старшых роках, 1913
Иван Франко на банковцѣ (2003–2016)

Биографичны податкыРедагувати

Отець му быв Яков Франко, заможный селянин, ковач, а мати Мария Кульчицка зо схудобнѣлой дробной шляхты, роду Сас.[2][3][4]

Од молодых рокох Франко зачав писати вершы и драмы. В року1875 поступив на универзиту в Лембергу (днесь Львовска народна универзита Ивана Франка), де ся став социалистом и сполупрацовав з политичныма и литературныма журналами и популистичныма новинками. Активна политична ангажованость, арешт и наступна тюремна вязба перервали его штудии, котры наконець завершив на Вѣденьской универзитѣ в року 1891. Во своих позднѣйшых роках быв вецей критичный ку марксистичному социализму и став на позиции украинского национализма.[1]

На честь Ивана Франка в року 1962 город Станислав быв перейменованый на Ивано-Франковск, в року 1944 районный центер Янов перейменоване на Ивана Франка, Яновскый район на Ивано-Франковскый,[5] в роках 1952–2009 его родиско Нагуйевичѣ называло ся Ивана Франка (село).[6]

ТворбаРедагувати

Проза(укр.)
  • «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (Львов, 1877);
  • «Галицькі образки» (Львов, 1885);
  • «В поті чола. Образки з життя робучого люду» (Львов, 1890);
  • «Obrazki galicyjskie» (Lwów, 1897);
  • «Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (Львов, 1899);
  • «Полуйка і інші бориславські оповідання» (Львов, 1899);
  • «Сім казок» (Львов, 1900);
  • «Староруські оповідання» (Львов, 1900);
  • «Добрий заробок і інші оповідання» (Львов, 1902);
  • «Панталаха і інші оповідання» (Львов, 1902);
  • «Малий Мирон і інші оповідання» (Львов, 1903);
  • «З бурливих літ» (Львов, 1903);
  • «Маніпулянтка і інші оповідання» (Львов, 1904);
  • «На лоні природи і інші оповідання» (Львов, 1905);
  • «Збірник творів» (Київ, 1903—1905. Т. 1–3);
  • «Місія. Чума. Казки і сатири» (Львов, 1906);
  • «Батьківщина і інші оповідання» (Кыёв, 1911);
  • «Панщизняний хліб і інші оповідання» (Львов, 1913);
  • «Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-тих та 70-тих рр. мин[улого] в[іку]» (Львов, 1913).
Поемы(укр.)
  • «Ботокуди» (1880, 1893)
  • «Замість пролога. Святовечірня казка» (1883)
  • «Сучасний літопис» (1884)
  • «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року»
  • «Святий Валентій» (1885)
  • «Ex nihilio. Монолог атеїста» (1885)
  • «Панські жарти (Поема з останніх часів панщини)» (1887)
  • «Смерть Каїна» (1888)
  • «Лис Микита» (1890)
  • «Бідний Генріх» (1891)
  • «Пригоди Дон-Кіхота» (1891)
  • «П'яниця (Староруська легенда)» (1893)
  • «Цар і аскет. Індійська легенда» (1893)
  • «Мандрівка русина з Бідою» (1893)
  • «Абу-Касимові капці» (1895)
  • «Похорон» (1897)
  • «Легенда про святого Маріна» (1897—1914)
  • «Іван Вишенський» (1898)
  • «Великі роковини. Пролог, говорений перед ювілейною виставою „Наталки Полтавки“ в пам'ять столітніх відродин української народності» (1898)
  • «Поема про білу сорочку» (1899)
  • «Істар» (1899)
  • «Сатні і Табубу» (1899)
  • «Ор і Сирчан. Половецька історична сага» (1899; 1914)
  • «Коваль Бассім. Арабська казка» (1900)
  • «На Святоюрській горі» (1900)
  • «Лісова ідилія» (1903)
  • «Мойсей» (1905)
  • «Страшний суд» (1906)
  • «Терен у нозі» (1907; 1913—1914)
  • «Кончакова слава. Пригоди із літ 1185—87» (1915)

Интересны фактыРедагувати

  • Иван Франко быв атеиста, але дома го называли Мирон, бо вѣрили, же так може здурити Смерть и жити довже.
  • Через свой политичный радикализм три раз быв в арештѣ, мусѣв перервати универзитны штудии, а цѣла его универзитна наука тягла ся 15 рокы.
  • Наперек тому зыскав во Вѣдню званя доктора филозофии, а во Львовѣ выграв конкурз на мѣсто професора, але не быв допущеный до професорства через свою репутацию украинского националисты.
  • Послѣдны 9 рокы живота быв парализованый и терпѣв на психичну хвороту, але продовжовав диктовати свои творы, котры записовав, переважно, его сын Андрѣй.[7][8]

Жерела и одказыРедагувати

Вікісклад має мултімедіалны дата на тему:

РеференцииРедагувати