Сімбол чеперушкы

Иван Поливка — педаґоґ, фолклоріста, културный діятель і літерат. Быв педаґоґом, освітнїм адміністратором і културным діятелём русофілской орьєнтації в Пряшівскій области і на Підкарпатьскій Руси.

Іван Поливка
Иванъ Поливка, Ivan Polivka[1]
Чинность педагог, фольклорист, дїятель култури, автор підручників
Горожанство Чеськословеньско
Уроджѣня фебруара 11., 1866(1866-02-11)
Бережничка, Мадярске кральовство
Упокоеня октобра 3., 1930 (64 р.)
Бардеёв, Чехословакия
Похованя Буковець
Членство Общество Александра Духновича[2]
Брат, сестра Михайло Поливка


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Уродив ся 12. фебруара 1866 в селї Бережничка. Умер 3. октобра 1930 в Бардеёві. Похованый є в Буківцї, де мать поставленый памятник.[1][3]

Штудії і праца

едітовати

По ґімназіалных штудіях в Маріяповчі і Пряшові И. Поливка скінчів Ужгородьску ґрекокатолицьку учітельску семінарію (1885) і став учітелёвати у русиньскых початковых школах выходной Словакії. У 1888 р. быв перенесеный до Свідника, де почас наступных тридцятёх роках робив як учітель і орґанізовав културне діятельство. Він зоставив учебник про початковы класы „Учебная книга реальныхъ наукъ‟ (1896), якый складав ся із шестёх частей і быв присвяченый різным предметам. Тот учебник шыроко ся выужывав у русиньскых школах аж до повной мадярізації по законї Апонія у 1907 р. По розпадї Австро-Угорьской імперії И. Поливка быв зволеный за председу Народной рады у Свіднику (1918), яка пітримовала ідею припоїня до Чехословакії. Новый уряд призначів го за школьского іншпектора (1919-1923) Ужгородьского окресу на Підкарпатьскій Руси.[1][3]

Сполоченьска робота

едітовати

И. Поливка підтримовав ідею російского языка як літературного про Русинів і актівно робив у дакількох русофілскых орґанізаціях, в тым чіслї в Обществі А. Духновіча[d] і обществі Школьная помощь в Ужгородї. Быв актівным зберателём русиньскых народных співанок, з якых много ся дістало до зборника Михаила Врабеля (1890), зоставив тыж зборник поезій А. Павловіча (1920).[1][3]

Жерела и одказы

едітовати

Референції

едітовати
  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Павел Роберт МАҐОЧІЙ
  2. (по uk) Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка. 2010. Wikidata Q121774278. ISBN 978-966-387-044-1. 
  3. 3,0 3,1 3,2 А. З.