Драгомановка (правопис)

Драгомановка, укр. драгоманівка — фонетичный правопис, выпрацованый в 1870-х рр. в Киевѣ групов украинскых филологох и културникох, веденой Павлом Житецкым, в интересах складаня словника украинского языка. До той групы входив и Михайло Драгоманов.

Фрагмент, писаный драгомановков...

...и банковка з ним (текст И. Франка)

Основны принципы

Основным принципом была покладена одповѣдность едной литеры едной фонемѣ. Зато з азбукы были вылучены вшиткы литеры, котры означовали дифтонгы (є, ї, щ, ю, я). Намѣсто литеры щ было принято писати шч, а намѣсто йотованых є, ї, ю, я — jе, jі, jу, jа (на зачатку слова, а инде позад гласных ай твердых согласных) або ье, ьі, ьу, ьа (по согласных на позначѣня их мягкости). Намѣсто -ться на конци часослов было предписане -тцьа.

История

Очевидный на том правописѣ вплыв фонетичного сербского правописа. Сам Павло Житецкый называв го «герцеговинков». В добѣ тогдышного ограничѣня украинского книгопечатаня в России (Емскый указ 1876) драгомановка на Украинѣ не была опубликована и хоснована. Але М. Драгоманов, по року 1876 на емиграции хосновав ю во своем выдавательствѣ (Женева, од 1878). З того часу про тот правопис усталила ся назва «драгомановка».

Примѣр текста

З писма М. П. Драгоманова до О. І. Лоначевського-Петруняки (1876) Шчо ja украjінець по серцьу і бажаньньам, — це тільки тоj не замічав, хто не хотів. Ja своji «москвофільські» статьті в Правді давно вже підписував Украjінець і хтів галичан до Украjінства повернути. Але перше мoje правило: через факти не перескакувати. Ja б бажав, шчоб не було Maлoji Русі, — але шчо ja буду робить, коли я знajy, шчо вона поjавилась шче з XIV в., а зовсім не з XVIII, jaк кажете Ви. Ja б бажав, шчоб у XVII в. скрізь побувала козаччина,— і, значить, штоб усьа наша землья була Укpajінojy, — але шчож ja буду робити, коли вона була тільки по Случ, а не по Тиссу. Ja клопочусь, шчоб украjнофільство діjшло аж до Случі,— та коли на це усе треба часу і особих способів у кождому краjі. Ви кажете: Шевченко Украjінець, а Драгоманов малоросс. І ja в козаках і турках і популярних брошурках — украjінець, а за Случчьу та в ненародніх сферах украjінцем буть не могу, — бо там не Украjіна. Чим би був Шевченко, jакби jому приjшлось бути на мojiм місці, не знajy, діло тільки в тому, шчо Шевченко не був на мojiм місці. Бачите, серденько, — більш дольа, ніж мoja персона, зробила так, што ja ставсь першим панмалоруссистом на практиці, таja дольа випхала мене працьувати безпосередно на ycij нашіj етнографичніj обширі од Дону до Тисси. А тут то на самому украjінстві, та шче на старому, далеко не виjідеш; де-де так зовсім нема jому місцьа, де в чому треба joro переробити дуже, поки воно буде спосібне обньати усі краjі наші. Ja не тільки бажаjу, але просто працьуjу дльа того, шчоб именно нове украjінство було звьазком усіх краjів нашого етнографічного роду, — радиj би, шчоб усі вони підписались і під менньом Украjіна (…) — тільки треба шчоб Украjіна заслужила попереду свіj чин, шчоб справди завелось нове, логичне, організоване, робуче і дуже украjінство. А jак воно вразить голови скрізь, «wo die kleinrussische Zungе klingt», — тоді вже скрізь наша «Gesammte Vaterland» сама себе назве Украjіною. А тепер часом не то очі витрішчуjуть, а j сердьатсьа льуде, коли шчось, таке слабе та слизьке, jак ми, лізе до них в батьки. Меньньа «Малая Россія», «Малороссіjа» більш по чину нам тепер, — та більш і поньатно, звісно, не народові. Та народ — і на Волині не зна, шчо він украjінськіj, а письменні льуде, — наші і западнословьанські, — більше всього привикли до «Маларосси» именно в родовому jого змислу. Ja потому тільки і вживаjу цього термину. Архів Михайла Драгоманова, том І. Листування Київської Старої Громади з М. Драгомановим (1870–1895). Варшава, 1938, сс. 169–170

Интересны факты

Перве выданя роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» укр. Панаса Мирного вышло драгомановков (Женева, 1880).

Жерела и одказы

• Володимир Кубийович (ред.): Драгоманівка // Енциклопедія українознавства: Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. Т. 2, с. 589. укр.
• Г. П. Півторак: Драгоманівка // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. Одчитане: 26.05.2021 укр.