Давньогрецькый язык

Давньогрецькый язык, тыж старогрецькый язык (самоназв. ст.-ґр. ἡ Ἑλληνικὴ γλῶσσα [γλῶττα], hē Hellēnikḗ glôssa [glôtta]) — язык індоєвропейської родины, предок грецького языка, розширеный на території грецької ойкумены в епоху из зачатка II тысячогудя до н. е. до IV стогудя нашої еры. В наші дны хоснує ся в церквах и монастырях Константинопольської тай Еладської Православных Церков.

Мапа Стародавньої (Гомерової) Греції

Удїляют сякі періоды розвиваня языка: протогрецькый (XX—XVII стогудя до н. е.), мікенськый (XVI—XII стогудя до н. е.), постмікенськый (XI—IX стогудя до н. е.), архаїчный (VIII—VI стогудя до н. е.), класичный (V—IV стогудя до н. е.), еліністичный (III стогудя до н. е. — IV стогудя н. е.).

На каждому етапі розвиваня языка были значущо розличающі ся діалекты.

Давньогрецькый язык — язык поем «Іліада» тай «Одісея» Гомера, філософії и літературы золотого віка Афін, Септуагінты (товмаченя Старого Завіта) и Нового Завіта. На ньому бисїдували в полісах класичної епохы, імперії Александра Македонського и царствах діадоху, давньогрецькый язык быв другым офіціалным языком Римської імперії тай основным на ранньых етапах бытя Восточної Римської імперії (поступно перерождав ся в середньовічный (візантійськый) грецькый). В Середні вікы став приміром літературного языка Візантії, достав статус класичного в Западнуй Европі в епоху Возроженя и дав вплив на розвиваня новогрецького языка — кафаревусы.

Одкликованя

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Древнегреческий язык на російскій Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).