Бароко

Баро́ко (очівісно з порт. pérola barroca – перла неправильной формы) є умелецько-културный напрям, якый пановав в Европі міджі роками 1600 і 1750. Выник в Італії тай пошырив ся по цїлій Европі і в єй колоніях. Словом бароко ся пак означує і тота епоха.

Єдно з найлїпшых дїл середнёевропского барока, Стовп Найсвятїшой Тройцї в Оломоуці, памятка ЮНЕСКО

Походжіня назвы

Найправдоподобнїшый выклад слова бароко є, же походить з портуґалчіны, термін perles baroques ся про перлы неправилной формы хосновав уж початком 16. стороча. В середовікій лоґіцї ся так означовало вшытко напучнїте, набырнїте і смішне. В сїмнадцятім сторочу є зазначене хоснованя понятя „бароковый“ в значіню „тордованый“ (крученый, страпатый). Подобно як означіня много другых слогів было ай бароко назване аж назад і в тім припадї мало тото додатково хосноване означіня пейоратівный надых.

Характерістіку барока як пізного і правила обходячого слогу хосновав в двадцятых роках історік уменя Войтєх Бірнбаум у формулації тзв. „бароковой теорії“.

Выник барока

Основны черты барокового уменя уж суть ґенетічно положены в ренесанчнім уменю, бо бароко є росшырїнём і додуманём ренесанчных умелецькых тенденцій. В істым змыслї але бароко разом значіть спераня ідеалів ренесанції, бо в собі мать компоненту выходячу в базї із середовікого хрістіаньского думаня. Тота компонента ся выразно проявила передовшыткым по Трідентьскім концілі. Вело к нїй тото, же ся ренесанція, як в уменю так і у філозофії барже скоро по дочагнутю якогось думаного верьху коло рока 1520 зачала істым способым вычерьповати, што вело к вынику тзв. манірізму. Тот але ся выжывав в ґротескности, оптічных ілузіях атп. Выник барока є перекрочінём того статусу, зато же быв (мі. акурат Трідентьскым концілом) формулованый ясный і порозумілый проґрам думаня, што є фактічно оброда хрістіанства.

Референції

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Baroko на чеській Вікіпедії.