Анатолій Кралицькый
Анатолий Кралицкый, *12. фебруара 1835, Вышны Чабины – †11. фебруара 1894, Мукачово — монах чину св. Василия Великого, церковный дѣятель, педагог, писатель, етнограф, народный будитель.
|
Анатолий Кралицкый | |
|---|---|
| Kralyc.jpg | |
| |
| Анатолий Кралицкый, ЧСВВ | |
| Уроджѣня | Александер Кралицкый фебруара 12., 1835[1][2][3] Чабины, Мадярске кральовство |
| Умертя | фебруара 11., 1894 (58 р.)[1][2] Мукачово, Мадярске кральовство |
| Псевдоним | Аскольдъ, И. Васильевичъ, Иванъ Нодь[1] |
| Занятя | писатель, етнограф, историк |
| Народность | Русин |
| Горожанство | мадярске |
| Час творбы | 1860–1894 |
| Тренд | романтизм |
| Вызначны роботы | Князь Лаборець[1] 1863, 1921, 1925, 1957, 1964,1985, 1992, 1993 |
| VIAF:162509653; GND:1044442484; NLKR/NLC:jo2004213448; GKG:/g/121vxryb;
| |
Биография
едітоватиПоходив з родины дяка. Зачаточне образованя достав при Краснобродском монастырю, де в року 1851 уже зафиксованый яко новиций того монастыря. Про далшу богословску науку быв посланый до Марияповчанского монастыря (1854). В року 1858 быв высвяченый на монаха и служив учительом во школѣ Марияповчанского монастыря (1858–1863). Од року 1863 пересунутый до Мукачовского монастыря, котрого з року 1869 до конця живота быв игуменом.[4]
Зозберав велику библиотеку.[5] Утримовав тѣсны контакты зоз дѣятелями културы России и Галича: Михайло Драгоманов, Иван Франко и др. Драгомановови посылав етнографичны и фолклорны материалы про зборникы «Малоруські народні пісні», «Малоруські народні перекази». Дописовав собѣ ай з И. Франком, котрый публиковав окремы роботы Кралицкого в журналѣ «Життя і слово». Активно публиковав во вшиткых подкарпатскых выданях. Окреме цѣнны його публикации памяток давнины, етнографичных и фолклорных материалох.
Творба
едітоватиКралицкый усиловав ся писати по русскы и векша часть его творбы увидѣла свѣтло свѣта в русофилскых выданях Угорской Руси и Галича.[1] Яко писатель красной литературы, е поважованый за найвекшого подкарпатского прозаика XIX. стороча.[6]
Кралицкый быв ученик и продовжователь Александра Духновича. Лишив богате литературне наслѣдство в розличных жанрах: историчны повѣсти, повѣданя, публицистичны начеркы, обзоры, переклады, етнографичны выгледованя и популарны просвѣтны брожуры. Окреме интересны серия куртых статей з истории монастырьох Мадярского кральовства (1863–1890), географичны выгледованя о Русинах на юг од Карпат („Сѣверо-восточная Угорщина: топографическо-географическое описаніе‟ (1866); „Русины Лаборскіи въ Угорщинѣ‟ (1865), опис русинского народного облечѣня и спѣванок („Свадебные обряды у лаборскіхъ русиновъ‟ (1865); „Изъ угрорусскихъ народныхъ пѣсенъ‟ (1872); анализа историчных жерел подкарпатской истории („Мукачевская псалтырь ХV вѣка‟ (1884); „Грамота князя Федора Корятовича‟ (1874), а тыж биографичны начеркы о вызнамных русинскых дѣятелях русинской народной оброды XIX. стороча.[1]
Автор многых повѣдань зоз живота родного краю, подкарпатского сельского живота:[1]
- Пастырь в полонинахъ (1860);
- Не ходи, Грицю, на вечерницѣ (1865);
- Піявица (1869);
- Иванъ (1869);
- Бритва и мыло (1883);
- Екзекуторъ (1892).[7]
Исторична повѣсть «Князь Лаборець» (1863) перевыдавала ся вецераз и по смерти автора (1921, 1925, 1957, 1964,1985, 1992, 1993).[1] Сполупрацовав з двотыжденником Сова.
Интересны факты
едітовати
- Кралицкый ужасно удивляв сочасникох своев очитаностьов, ерудициев, зналостями, аж и купив собѣ камеру-обскуру, з котров фотографовав в околицях Мукачова людей в народной ноши, их газдовства «на вѣчную память», коли еще фотографованя было великов новотов.[4] Не была то лем его забава, але и реално захранила цѣнны историчны реалии.[8]
- Библиотека Кралицкого по часѣ была передана Закарпатскому областному крайознавчому музею та й Ужгородской державной универзитѣ.[5]
- В Ужгородѣ и Мукачовѣ на честь Кралицкого названы улицѣ, а в Чабинах — школа, а тыж стоить памятник.[5]
Жерела и одказы
едітовати- Віднянський С. В. КРАЛИЦЬКИЙ Анатолій Федорович // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. [1]
- Павло Роберт Магочій, Іван Поп: Кралицький Анатолій //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. Сс. 374–375.
- Петро Медвідь (2014-03-05). Із нашой історії: Анатолий Кралицькый, незнамый фотоґраф. LEM.FM. https://www.lem.fm/iz-nashoy-istoriyi-anatoliy-kralitskyiy-neznamyiy-fotograf/. [перевірено 2020-20-12].
- Павленко Г. В.: Кралицький Анатолій Федорович //Павленко Г.В. Діячі історії, науки і культури Закарпаття. Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999. ISBN 966-7242-10-2 укр. Сс. 100–101.
- Валерій Падяк: Герой, що оберіг своє кохання //Анатолій Кралицький. «Кому мила єсть отчина...» — Ужгород, 1998. ISBN 966-7242-16-1 укр. Сс. 5–16.
- Кралицький Анатолій Федорович (по украинскы). Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка. http://www.biblioteka.uz.ua/zak/show.php?showFull=247. [перевірено 2020-02-15].
Референции
едітовати- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Магочи П.Р., Поп И.
- ↑ 2,0 2,1 Віднянський С. В.
- ↑ Хоть переважно ся приняв тот датум, часть жерел, напримѣр Павленко Г. В., зазначають, як можну алтернативу, рок 1834. Подля найновшых выгледовань, появленых В. Падяком и М. Павличом, выяснило ся, же тот рок 1834 е хыба, котрой ся допустив шематизм з року 1873, а котру пак повторив историк Е. Перфецкый в року 1913, а за нима ай иншы. Доказом е матрика чабинской церкви, де 13. фебруара 1835 Кралицкый быв крещеный, «причім го тримали нанашко – містный жытель Іван Марковіч і нанашка – Анна Яковіч, котра была дівков чабиньского пароха».Жерело: Петро Медвідь: Кралицького Творы суть ціннов публікаційов про карпаторусиністів
- ↑ 4,0 4,1 Падяк В.
- ↑ 5,0 5,1 5,2 Кралицький Анатолій Федорович.
- ↑ Павленко Г. В.
- ↑ Кралицкый, Анатолий (1892). Екзекутор. https://rusin8.webnode.ru/news/ekzekutor/. [перевірено 10.01.2021].
- ↑ Петро Медвідь.