Александр Серґеєвич Пушкин (російскы: Александр Сергеевич Пушкин; 26. мая / 6. юна 1799, Москва — 29. януара / 10. фебруара 1837[1], Петроград) — росийскый поет, прозаик і драматик. Быват признаваный за закладателя модерной росийской литературы.

Александр Пушкин

Александр Сергеевич Пушкин
Orest Kiprensky - Портрет поэта А.С.Пушкина - Google Art Project.jpg
Уроджѣня26 мая 1799
Москва
Умертя29 януара 1837
Санкт-Петербурґ
вогнепальна рана
ПогребСвятогорський монастир
ПсевдонимАлександр НКШП, Иван Петрович Белкин, Феофилакт Косичкин, P., Ст. Арз. (Старый Арзамасец), А. Б.
Занятяпоет, прозаїк, драматик, літературний критик, перекладатель, історік, прозаїк-романіст, лібретист, колекціонер книг, публіціста, писатель, дитячий письменник, драматург, есеїст, бретер, автор
Язык творохросійскый , французькый
ГорожанствоРосійска імперія
РеліґіяПравославіє
Час творбы18141837
Жанрыпроза, публіцістіка, критика, історичний роман, роман у віршах, розбійницький роман, повість, приповідка, п'єса
Трендромантізм
БатькоПушкін Сергій Львович
МатірПушкіна Надія Осипівна
Брат, сестраОльга Сергіївна Павлищева, Лев Сергійович Пушкін
ДѣтиГартунг Марія Олександрівна, Пушкіна Наталія Олександрівна, Пушкін Олександр Олександрович, Пушкін Григорій Олександрович

Influenced
Вызначны роботыЄвгеній Онєгін, Капітанська дочка, Борис Годунов, Руслан і Людмила, Пророк (вірш), Казка про попа і наймита його Балду, Казка про рибака та рибку, Казка про мертву царівну та про сімох богатирів, Казка про золотого півника


Походив зо старого шляхтичного роду. Штудовав в Царьскім Селї на ліцеї про шляхтїцїв. Пушкін ся політічно анґажовав (сімпатізовав з декабрістами). Быв членом сполку Зелена лампа і Арзамас. Року 1820 одышов до выгнанства до южной Росії і в року 1823 до Одесы. В року 1825 му дозволили ся вернути і він одышов до Москвы де засновав часопис Московский Вестник. Року 1831 ся переселив до Петрограду де ся оженив з Наталіёв Николаёвнов Ґончаровов. Того самого року ся став урядником міністерства загранічных дїл.

Дня 8. фебруара 1837 ся Пушкін стрїтив в бої з піштолями з миленькым своёй жены і пізнїшым французькым діпломатом Ґеорґесом д'Антгесом. Тот быв швыдкішый і стрїлив Пушкіна до бріха. В страшных муках го привезли домів, де царїв особный лїкарь проголосив ёго статус за безнадїйный. Вмер о два днї пізнїше. О ёго родину ся постарав з дожывотнов рентов царь.

Референції

едітовати
  1. датум подля юліаньского / ґреґоріаньского календаря

Ґалерія

едітовати

  Тота статя є затля „Стыржень“. Поможте Вікіпедії так, же єй доповните і росшырите.