Адолф Добряньскый
Адолф Добряньскый фон Сачуров (*19. децембра 1817, Рудльов — †19. марца 1901, Інсбрук, похованый в селі Чертижне) — русиньскый економ карпаторусиньского походжіня, доктор права, педаґоґ і політічный діятель. Першый великый політічный лідер Русинів в Угорьску.[2] Быв єдным із закладаючіх членів Матіцї словеньской у возроднім процесї Словаків і Русинів у 19. сторочу. [3]
Адолф Добрянскый | |
---|---|
DobrianskyAdolf(1885).jpg | |
Политичный лидер славянох Австро-Мадярщины | |
Уроджѣня | Адолф Добрянскый децембра 19., 1817 Рудльов, жупа Земплин, Австрийска империя |
Умертя | марца 19., 1901 (83 р.) Иннсбрук, Австро-Мадярщина |
Погреб | марца 24., 1901 Чертижне, жупа Земплин, Австро-Мадярщина |
Псевдоним | A. Iv...tsch; A. Iv...witsch; A. I.; S; А. И. Д.; K. Lomensky; Ein Slave; Ein österreichischer Patriot; Срѣмецъ; Старый австрійскій патріотъ; Православный галичанинъ; Аидинъ |
Занятя | банскый инженер, политик, депутат парламента, политичный теоретик |
Язык творох | російскый |
Народность | Русин |
Родом | з Пряшовского края |
Горожанство | австро-мадярске |
Час творбы | 1861-1901 |
Жанры | политичны теории, историчны екскурсы интерпелации |
Темы | панславизм, автономия, церковна традиция |
Брат, сестра | Виктор Добрянскый |
Свояк(ы) | Иван Добрянскый (отець) Шарлотта Сепешгази (мати) Виктор Добрянскый (брат) Алексей Геровскый (внук) Георгий Геровскый (внук) Игорь Грабарь (внук) |
Супруг(а) | Елеонора Милвиусова |
Дѣти | Олга (1843), Владимир (1846), Мирослав (1849), Ирина (1854), Олена (1855), Алексѣя (1857), Вѣра (1861), Борис (1863)[1] |
VIAF:251624201, 301561732; GND:1037007565; BHS:9264; NLKR/NLC:osd2012715154; GKG:/g/122t69n8; ЕСУ:20372;
|
Біоґрафія
едітоватиНародив ся до родины ґрекокатолицького священика, походить із старого шляхтічного роду Сас. Ґімназіалны штудії абсолвовав у Левочі, Рожняві і в Мішколцю, высшу освіту в области філозофії і права здобыв у Кошіцях і в Яґрї. В роках 1836 – 1840 штудовав на баньскій і лїсницькій академії в Баньскій Щавніцї, штудії закінчів у Відню. Робив як адъюнкт, пізнїше як баньскый інжінїр на середнїм Словеньску, в чеськых краях і в Слезьку. Підчас револуції ся вернув до Баньскій Щавніцї, де в роцї 1848 кандідовав у вольбах до угорьского сейму, но посланці його мандат не хотіли узнати. Оженив ся з Елеоноров, дївков гонтяньского народовця Йозефа Мілвіуса, з котров мав сына Мірослава і пять дївок (єдна з них Ольґа Грабарь).
Вплив, же ся став ведучoв oсoбнoстёв русиньского народного оброджіня, мало і ёго перебываня в Чехах (1846-48), де ся спознав з чеськыма публічныма чінителямі як E. Палацькый, К. Гавлічек-Боровскый ці Ф. Л. Ріґер. Сполупрацовав з многыма словеньскыма публічныма чінителямі як наприклад Й. М. Гурбан і A. Радліньскый. Быв прихыленцьом ідей славяньской взаємности і русофілства [4].
Быв ведучов особностьов ґрупы русиньскых інтелектуалів, котра зоставила політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії. В роцї 1849, в рамкох ґрупы русиньскых інтелектуалів, А. Добряньскый передложыв цісарьови Франтішкови Йозефови I. політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії у формі меморандуму під назвов Памятникъ Русинов угорскых.
В роках 1849 – 1867 быв у службах цісарьского двора, а то наперед як цівілный комісарь при руськім войску а потім у функціях высшого урядника штатной справы в Ужгородї, в Кошіцях, в Будинї, в Сеґединї і у Великім Варадинї. В роцї 1857 А. Добряньскый купив село Сачуров. В роцї 1858 му быв подарований шляхтічный тітул а до призвіска зробленый додаток «фон Сачуров».
В роцї 1861 А. Добряньскый вырішыв зоставити новый меморандум пожадавків Русинів. До окремых русиньскых ґрекокатолицькых парохій роспослав тайный обіжник у твердім протимадярьскім тоні. Быв председом Общества св. Іоанна Крестителя і Общества св. Василія Великого. У роцї 1861 успішно кандідовав у вольбах до угорьского сейму, але нa першім засіданю сейму ґрупа мадярьскых посланців напала Добряньского мандат посланьця через ёго діятельство як комісаря в руськім інтервечнім войску у р. 1849. Ганливо го означілі за “московского лідра” і “Панслава”, і так выбор сейму зрушыв платность його мандату.
А. Добряньскый ся різныма способамі снажыв о наповніня пожадавків Русинів (зрівноправнїня в рамках Угорьска, а то в адміністратівній, школьскій і языковій области), причім ся прімарно орєнтовав на віденьскы власти. А. Добряньскый але не таїв ани свої панславістічны погляды, котры бранили міцнїшій підпорї з боку віденьского двора і спущали неволю Будапешті. Послїднїй модел рішіня русиньского вопросу в рамкох монархії А. Добряньскый представив в роботї Проэктъ политической программы для Руси австрійской в р. 1871. В нїй указав на потребу автономії про Австрійску Русь (провінції Ґаліція і Буковина), а то в рамкох будучой федералізації Австрії. У 70-ых роках поступнї порозумів нереалность орьєнтації на Відень і зато ся заміряв на сполупрацу з галицкыма русофілами.
В роцї 1875 еміґровав під тиском мадярізаторів до Конґресовой Полщі (у Варшаві).
Од року 1881 дїяв у Львові, де сполупрацовав з тамтешнїма галицкыма русофілами. Угорьскым міністерьскым председом К. Тісом быв в р. 1882 у Львові проти ньому, його дівці Ольґі і дакотрым русофілам выконштруованый судный процес). По процесї, хоць были вшыткы позбавлены вины, на рекомендацію австрійской влады і цісарьской канцеларії, мусів А. Добряньскый одыйті до Відня, пізнїше ся усадив в Інсбруку, де 19. марца 1901 умер. Похованый быв 24. марца 1901 в Чертижнім на Лабірщіні.
Інтересны факты
едітовати- В Михаловцях ай в Ужгородї были памятникы А. Добряньскому, але пропали при невыясненых обстоянях.[5]
Література
едітовати- Іван Поп. Podkarpatská Rus - osobnosti její historie, vědy a kultury — Прага: Libri, 2008. — С. 324. — 1200 екз. — ISBN 978-80-7277-370-1.
Жрідла
едітоватиРеференції
едітовати- ↑ Добрянскый-Сачуров на сайтѣ Родовід
- ↑ Добряньскый і ёго одказ
- ↑ Адолф Добряньскый на офіціалній вебсторінцї села Чертижнесловац.
- ↑ 115 років од смерти Добряньского - лем.fm.
- ↑ Тетяна ЛІТЕРАТІ (21.01.2022). Втрачений Ужгород: пам’ятник Адольфу Добрянському (Фото). «Про Захід». https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-pam-iatnyk-adolfu-dobrianskomu-foto/. [перевірено 19.12.2022].укр.