Адолф Добряньскый фон Сачуров (*19. децембра 1817, Рудльов — †19. марца 1901, Інсбрук, похованый в селі Чертижне) — русиньскый економ карпаторусиньского походжіня, доктор права, педаґоґ і політічный діятель. Першый великый політічный лідер Русинів в Угорьску.[2] Быв єдным із закладаючіх членів Матіцї словеньской у возроднім процесї Словаків і Русинів у 19. сторочу. [3]

Адолф Добрянскый
фон Сачуров

DobrianskyAdolf(1885).jpg
Политичный лидер
славянох Австро-Мадярщины
УроджѣняАдолф Добрянскый
децембра 19., 1817(1817-12-19)
Рудльов, жупа Земплин, Австрийска империя
Умертямарца 19., 1901 (83 р.)
Иннсбрук, Австро-Мадярщина
Погребмарца 24., 1901
Чертижне, жупа Земплин, Австро-Мадярщина

ПсевдонимA. Iv...tsch; A. Iv...witsch; A. I.; S; А. И. Д.; K. Lomensky; Ein Slave; Ein österreichischer Patriot; Срѣмецъ; Старый австрійскій патріотъ; Православный галичанинъ; Аидинъ
Занятябанскый инженер, политик, депутат парламента, политичный теоретик
Язык творохросійскый
НародностьРусин
Родомз Пряшовского края
Горожанствоавстро-мадярске
Час творбы1861-1901
Жанрыполитичны теории,
историчны екскурсы
интерпелации
Темыпанславизм, автономия, церковна традиция
Брат, сестраВиктор Добрянскый
Свояк(ы)Иван Добрянскый (отець)
Шарлотта Сепешгази (мати)
Виктор Добрянскый (брат)
Алексей Геровскый (внук)
Георгий Геровскый (внук)
Игорь Грабарь (внук)
Супруг(а)Елеонора Милвиусова
ДѣтиОлга (1843), Владимир (1846), Мирослав (1849), Ирина (1854), Олена (1855), Алексѣя (1857), Вѣра (1861), Борис (1863)[1]

Біоґрафія

едітовати

Народив ся до родины ґрекокатолицького священика, походить із старого шляхтічного роду Сас. Ґімназіалны штудії абсолвовав у Левочі, Рожняві і в Мішколцю, высшу освіту в области філозофії і права здобыв у Кошіцях і в Яґрї. В роках 1836 – 1840 штудовав на баньскій і лїсницькій академії в Баньскій Щавніцї, штудії закінчів у Відню. Робив як адъюнкт, пізнїше як баньскый інжінїр на середнїм Словеньску, в чеськых краях і в Слезьку. Підчас револуції ся вернув до Баньскій Щавніцї, де в роцї 1848 кандідовав у вольбах до угорьского сейму, но посланці його мандат не хотіли узнати. Оженив ся з Елеоноров, дївков гонтяньского народовця Йозефа Мілвіуса, з котров мав сына Мірослава і пять дївок (єдна з них Ольґа Грабарь).

Вплив, же ся став ведучoв oсoбнoстёв русиньского народного оброджіня, мало і ёго перебываня в Чехах (1846-48), де ся спознав з чеськыма публічныма чінителямі як E. Палацькый, К. Гавлічек-Боровскый ці Ф. Л. Ріґер. Сполупрацовав з многыма словеньскыма публічныма чінителямі як наприклад Й. М. Гурбан і A. Радліньскый. Быв прихыленцьом ідей славяньской взаємности і русофілства [4].

Быв ведучов особностьов ґрупы русиньскых інтелектуалів, котра зоставила політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії. В роцї 1849, в рамкох ґрупы русиньскых інтелектуалів, А. Добряньскый передложыв цісарьови Франтішкови Йозефови I. політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії у формі меморандуму під назвов Памятникъ Русинов угорскых.

В роках 1849 – 1867 быв у службах цісарьского двора, а то наперед як цівілный комісарь при руськім войску а потім у функціях высшого урядника штатной справы в Ужгородї, в Кошіцях, в Будинї, в Сеґединї і у Великім Варадинї. В роцї 1857 А. Добряньскый купив село Сачуров. В роцї 1858 му быв подарований шляхтічный тітул а до призвіска зробленый додаток «фон Сачуров».

В роцї 1861 А. Добряньскый вырішыв зоставити новый меморандум пожадавків Русинів. До окремых русиньскых ґрекокатолицькых парохій роспослав тайный обіжник у твердім протимадярьскім тоні. Быв председом Общества св. Іоанна Крестителя і Общества св. Василія Великого. У роцї 1861 успішно кандідовав у вольбах до угорьского сейму, але нa першім засіданю сейму ґрупа мадярьскых посланців напала Добряньского мандат посланьця через ёго діятельство як комісаря в руськім інтервечнім войску у р. 1849. Ганливо го означілі за “московского лідра” і “Панслава”, і так выбор сейму зрушыв платность його мандату.

А. Добряньскый ся різныма способамі снажыв о наповніня пожадавків Русинів (зрівноправнїня в рамках Угорьска, а то в адміністратівній, школьскій і языковій области), причім ся прімарно орєнтовав на віденьскы власти. А. Добряньскый але не таїв ани свої панславістічны погляды, котры бранили міцнїшій підпорї з боку віденьского двора і спущали неволю Будапешті. Послїднїй модел рішіня русиньского вопросу в рамкох монархії А. Добряньскый представив в роботї Проэктъ политической программы для Руси австрійской в р. 1871. В нїй указав на потребу автономії про Австрійску Русь (провінції Ґаліція і Буковина), а то в рамкох будучой федералізації Австрії. У 70-ых роках поступнї порозумів нереалность орьєнтації на Відень і зато ся заміряв на сполупрацу з галицкыма русофілами.

В роцї 1875 еміґровав під тиском мадярізаторів до Конґресовой ПолщіВаршаві).

Од року 1881 дїяв у Львові, де сполупрацовав з тамтешнїма галицкыма русофілами. Угорьскым міністерьскым председом К. Тісом быв в р. 1882 у Львові проти ньому, його дівці Ольґі і дакотрым русофілам выконштруованый судный процес). По процесї, хоць были вшыткы позбавлены вины, на рекомендацію австрійской влады і цісарьской канцеларії, мусів А. Добряньскый одыйті до Відня, пізнїше ся усадив в Інсбруку, де 19. марца 1901 умер. Похованый быв 24. марца 1901 в Чертижнім на Лабірщіні.

Інтересны факты

едітовати

Література

едітовати

Референції

едітовати
  1. Добрянскый-Сачуров на сайтѣ Родовід
  2. Добряньскый і ёго одказ
  3. Адолф Добряньскый на офіціалній вебсторінцї села Чертижнесловац.
  4. 115 років од смерти Добряньского - лем.fm.
  5. Тетяна ЛІТЕРАТІ (21.01.2022). Втрачений Ужгород: пам’ятник Адольфу Добрянському (Фото). «Про Захід». https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-pam-iatnyk-adolfu-dobrianskomu-foto/. [перевірено 19.12.2022]. укр.