Ярослав Качмарчык (*29. марца 1884(18840329.), Білцарева, Австро-Угорьско — †приближно 1944) — быв польським і лемківскым політіком і правником.[1][2] В році 1920 быв выбраний за премєр-міністра Руской Народной Республикы Лемків.

Ярослав Качмарчык
Чинность політік
Горожанство Польско
Уроджѣня 29. марца 1884(18840329.)
Більцарева
Упокоеня 1944
Ошкола юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка

Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Вчасне жытя

едітовати

Ярослав Качмарчык ся вродил в Білцареві в родині священника Теофіля Качмарчыка і Мариі Жеґєстовской, дівкы креницкого пароха, мушыньского декана Віктора Жеґєстовского (1809—1888).

Подібні як братя Любомір і Владимір, розпочал студиі правничы на Львівскым Університеті, але на шкільний рік 1904/1905 перенюс ся до Університету в Інсбруку. По двох семестрах вернул до Львова, де 1908 рока оборонил докторат.

В 1908‑1909 працувал конціпієнтом (помічником) в Выжшым Краєвым Суді в Ґрацу. В тым самым часі пішол на єднорічну службу до арміі. Далі працувал в державных судах і приватных канцеляриях в Новым Санчы, Перемышли і Відни. Качмарчык іщы перед войном был єдным з найактывнійшых русофільскых діячів молодшого поколіня, остал директором Лемківской Касы в Горлицях.

Початком Першой Світовой Войны, так як чысленны інчы Лемкы, был арештуваний і вязнений в Санчы. Просто з вязниці післано го до войска. Здає ся, же брал уділ в боях в Карпатах в часі зимовой кампаніі 1914/15 року, де хыбаль был ранений і одосланий до Ужгорода.

Політична діяльніст

едітовати

По войні поміг зорґанізувати віче 5 грудня/децембра 1918 во Фльоринці, де проклямувана была Руска Народна Республика. Был предсідательом Руской Рады в Білцареві. Качмарчык был тыж членом лемківской делеґациі до Пряшова, де 21 грудня/децембра 1918 створено спільну Карпаторуску Раду. Дакус пізнійше выбраний был до триособовой лемківской делеґациі на Парыску Мирну Конференцию, котра одначе николи там не поіхала.

В січны/януарі 1919 рока іздил до Кракова, жебы інформувати польску адміністрацию о лемківскій політычній діяльности. Разом з братом Владиміром брал активний уділ в лемківскых стрічах в марци, де было далі деклярувано жаданя прилучыня Лемковины до Чехословациі і дискутувано неплачыня податків польскій державі і не браня през ню лемківского рекрута. Здає ся што під конец мая 1919 повюл Качмарчык лемківску делеґацию до Прагы, а початком червця/юния стрітил ся в Креници з капітаном американьской арміі, Мерияном С. Купером (1893—1973), жебы інформувати го о ситуациі в реґіоні.

З огляду на то, што польска сторона брала рекрута на Лемковині, Качмарчык два раз іхал до Варшавы (на початку січня/януара, пак 20 лютого 1920). Конферувал з Міністерством Войсковых Справ, котре го упевняло в тым, што Лемкы не будут вербуваны. Єднак з огляду на передолжуючы ся проблемы з льокальном польском адміністрацийом Качмарчык і Захарий Копыстяньскій ініциювали остатню пробу запевніня лемківской незалежности.

12 марця 1920 р. в Креници мала місце стріча понад 50 лемківскых діячи, де Качмарчык передставлял історию лемківской адміністрациі і введіня польского уряду. Было покликано Начальну Раду Лемківской Руси з 26 членів, спосеред них пят выбрано до Выконавчого Комітету. Ярослав Качмарчык остал його премєром. Рада жадала вызначыня польско-лемківской границі, заборонила учытелям складати присягу на вірніст польскій державі і противставляла ся браню Лемків до польского войска.

6 січня/януара 1921 рока Качмарчык, разом зо свящ. Димитрийом Хыляком і Миколайом Громосяком, был арештуваний през польскы власти. 10 червця/юния 1921 р. поставлено іх перед судом в Новым Санчы, де были оскаржены о розвиваня серед Лемків зрадливой діяльности. Качмарчык бесідувал о брутальности, з яком Полякы пацифікували реґіон. Повіл тыж медже інчыма:

За винного ся не уважам, напротив, мам навет повноту переконаня і свідоміст, же вшытко, што-м робил, было цілковито леґальне. Зато єм тыж поступувал отверто.
Ориґіналний текст
Za winnego nie uważam się, a wręcz przeciwnie posiadam pełnię przekonania i świadomość, że wszystko co robiłem było całkowicie legalne. Dlatego też postępowałem otwarcie.

B. Horbal, Działalność polityczna Łemków na Łemkowszczyźnie 1918-1921, s. 107

Вшыткых трьох підсудных звільнено підкрисляючы, же выполняли они жычыня свойого народу.

По Республиці

едітовати

18 жолтня/октобра 1922 рока отворил загальнолемківску стрічу в Креници, де был выбраний до окружного комітету Галицко-Русской Народной Організаціі. Мал канцелярию в Мушыні, пак од 1933 рока в Креници.

На зачатку Другой Світовой Войны выіхал зо женом і сыном до Кракова. Далі выіхали до Варшавы, Білогостоку, на західню Білорусь і в кінци до Львова. 23 лютого/фебруара 1940 рока го арештувало НКВД. Качмарчыкову жену і сына депортувано до Казахстану. По семох роках од часу арешту суд признал Ярослава Качмарчыка за гмершого. Вмер правдоподібно в 1944 р. в лаґрі в Росиі (за ріжныма інформациями під Москвом[3] або на Уралі[1]).

Особисте жытя

едітовати

Был женатий найперше з Александром Ціханьском, дівком лемківского діяча Александра Ціханьского. В 1930 або 1931 оженил ся другій раз з Адельом Завадзком (1912—1989) з польско-словацкой родины, правдоподібні з Мушыны. З причыны того, же Церков Греко-Католицка не хотіла йому дати розводу, поіхал до Вільна, де перешол на віру протестантску (еванґелицко-ауґсбурґску). Розвід, зміна віры і новий звязок выальєнувал го в лемківскім середовиску, так што в роках тридцетых не видно го в ниякій лемківскій суспільній діяльности.

З першого звязку не мал діти. З Адельом Завадзком му ся вродил сын Александер (1932—2009).

Жерела и одказы

едітовати

Референції

едітовати
  1. 1,0 1,1 Encyclopedia of Rusyn History and Culture.
  2. Богдан Горбаль: Ярослав Качмарчык лідер Руской Народной Республикы Лемків
  3. Севериян Косовскiй (23. 3. 2020). Столітя тому на Лемковині: марец 1920 рока. лем.фм. https://www.lem.fm/stolitya-tomu-na-lemkovini-marets-1920-roka. [перевірено 11. 03. 2021].