Статуя Слободы

колосальна скульптура, находит ся в США на острові Слободы, у Верхньому Ню-Йоркському заливі


Ста́туя Слобо́ды (анґл. Statue of Liberty, повна назва — «Слобо́да, озаря́юща світ», анґл. Liberty Enlightening the World) — колосальна скульптура, находит ся в США на острові Слободы, у Верхньому Ню-Йоркському заливі, близько трьох кілометру ид юго-западови уд южного берега острова Манхетен.

Статуя Слободы

Вчинена в Франції пуд руководством Огюста Бартольді, якого одуховнила ідея Едуара Рене Лефевра де Лабуле, запалом выйграша антирабовластивых сил в гражданськуй войнї в США. Ставба статуї, її транспортировка и установка продовжала ся около дисяти году. За сись час рука статуї, котра держала факел, была на Всесвітнюй выставцї (1876.), яка проводила ся в Філадельфії. Пусля довершеня роботы в 1884. годови її розобрали, елементы склали в лады и в юнійови 1885. года завезли в США, де повным ходом шла работа ставбы педестала. Ставба педестала зачала ся в 1885. годови пуд руководством архітектора Річарда Моріса Ханта. Статуя Слободы была торжествено удкрыта 28. октовбра 1886. года президентом США Ґровером Клівлендом. Находила ся в заведені Совіта маяку до 1901. года, а тош Воєного міністерства; з 1933. года — в заведені Службы національных парку США як часть національного памнятника «Статуя Слободы». З 1984. года входит в список Всесвітнього наслїдства ЮНЕСКО.

Проєктованя и ставба

едітовати
 
Фредерік Огюст Бартольді — француськый скульптор, якый спроєктував статую Слободы, фотографія Наполеона Сароні (1880.)

Ідея созданя монумента належит Едуару Рене Лефевру де Лабуле, вызначному француському мыслительови, писательови и політичному дїятельови, президентови француського антирабовластивого общества. По словам скульптора Фредеріка Огюста Бартольді, де Лабуле высловив її в бисїдї з ним в серединї 1865. года, коли быв одуховленый выйграшом антирабовластивых сил в гражданськуй войнї в США. У 1863. годови, в тот час, коли кониць противостояня ще не быв рішеный, в посланьови, выданому в місячнуй публікації Revue nationale, Едуар Рене закликав граждан ид пуддержцї Союза.

Озвучена де Лабуле думка про созданя статуї «силами скульптору зкапчаный націй» притягла увагу Бартольді, айбо якшо никати на політичну обстановку Франції йому было тяжко розрахововати на її отїленя. В період управляня Наполеона III. такі ідеї руняли ся ид державнуй зрадї. Кроме того, мало ко из французу захотїли бы публічно пуддержати проєкт, бо бояли ся, што йсе годно быти розникано як протест проти пануваня імператора. Якшо не никати на склавшу ся ситуацію, Бартольді не удказав ся уд ідеї по ставбі статуї. Час уд часа ун експериментував з малыми глиняными моделями.

В кунцї 1860. году Бартольді получило ся заінтересовати конструкційов грубої статуї, дачим похожа на Колоса Родоського, правителя Єгипта Ісмаїла-пашу. Статую, названу «Єгипет, несучый світло в Азію», плановало ся уставити при входови в Суецькый канал из стороны Порт-Саїда, но в результатови влада країны пришла ид заключеньови, што перевозка конструкції из Франції и работа бы ї установити то дуже сильно ударит по економицї Єгипта.

В зачаткови 1870. году скульптор взяв участь в франко-пруськуй войнї, в ходї котрої дустав званя майора. В пуслявоєні годы Бартольді создав три скульптуры, посвячені мужествови француського народа. Кажда из них вміщовала в собі елементы популярного в тот час направленя романтизма, ид якому май тош зачали удносити и статую Слободы. В 1871. годови Бартольді май май бывав на вечері в хыжи де Лабуле, в ходї якого высловив жаданя вернути ся ид «летучым думкам». На тот момент скульптор йще не быв увіреный в її довершенуй формі, но точно знав, што она буде символом свободы. Товгды было принято рішеня, што Бартольді удправит ся в США, кыбы пересвідчити американцю роздїлити кальтуваня гроший на ставбу, в тот час, як де Лабуле стане одповідальным за зачаток кампанії по фінансірованьови проєкта в Франції. Через девять дню пусля вертаня в Париж скульптор удправив ся в двадцяти дневноє вандрованя через Атлантичный океан. В юнійови 1871. года ун прибыв в Ню-Йорк. Куй його корабель входив у залив Апер-Ню-Йорк-Бей, он замітив остров, котрый находит ся не далеко. Бартольді рішив, што нашов ідеальноє місто для статуї. Май тош скульптор писав: «Статуя была урожена для сього міста, оно вдохновило мене на її созданя». В тот час остров называв ся на честь голандского іміґранта Ісаака Бедлоу.

Одуховленый увиженым, Бартольді зробив акварельный начерк, изсокотившый ся до нашых дню. На ньому намальована статуя Слободы, доста сильно рузняча ся уд свойої нынїшньої версії. На начеркови в лївуй руцї статуї находит ся разбита ваза, давньый символ рабства, котра май тош была замінена на табличку з датов принятя Декларації независимості. Кроме того, поміняли й містонахоженя статуї в границях острова и форма педестала. В ходї перевезеня Бартольді познакомив ся з журналістом Хорасом Ґрілі, писательом Джорджом Кортісом и поетом Ґенрі Лонґфелло, котрі пуддержали проєкт. Дїяня скульптора так само одобрив президент Улісса Ґранта. 4. юлія 1871. года, коли прибыв ун у Вашинґтон, Бартольді стрітив ся з сенатором уд Масачусетса Чарльзом Самнером. В письмови де Лабуле ун писав: «Я глядаю людий, котрі хотят приняти участь в реалізації нашого проєкта, и я нашов пудходячоє число такых». Особенну роль в послїдуючуй реалізації ідеї удыграло востановленя контакту з Джоном Лафаржом, з якым Бартольді познакомив ся йще в Парижі. В наслїдок Лафарж дав скульпторови свою студію в Нюпорті, де в продовж слїдуючых десятигодю Бартольді рабив над статуйов. В ходї свого вандрованя, кроме Ню-Йорка, Бостона и Вашинґтона, скульптор бывав у Чікаго, Пітсбурзї, Сент-Луїсі, Денвері, Солт-Лейк-Сіті, Сакраменто и Сан-Франциско. Восени 1871. года ун вернув ся в Францію.

Удкликованя

едітовати

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Статуя Свободы на російскій Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).