Солотвино

село Солотвино
Солотвино
	Solotvino gerb.png
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячувськый район
Рада	Солотвинська селищна рада
Код КОАТУУ	2124455900
Основны інформації
Заложене	1360
Жытелїв	8 391 (01.01.2022)
Поштовы індексы	90575—90578
Телефон	+380 3134
Полога
Місцева влада
Жрідла інформацій

Соло́твино (Мараморошке Солотвино, Солотвин; рум. Slatina, мад. Faluszlatina + Aknaszlatina, словен. Selo Slatina + Slatinské Doly, нїм. Salzgruben) — село на западови Украйины, в Тячувському районови Закарпатської области, розташоване в Мармарошськуй котловині (Вирхньотисиньська улоговина), на правому берегови Тисы. Центр Солотвиньської селищної громады.

Лежит миже Раховом та райцентром Тячовом, далечіня ид котрому є около 24 км тай проходит автотрасов Н09.

Тиса розділят Солотвино уд вароша Сигут (Sighetu Marmaţiei, типир Румунія). Близько до селища робит пункт контроля Солотвино на граници із Румынийов. Із румыньського бока находит ся пункт пропуска «Мармарош-Сигут», жудиць Марамуреш.

Солотвино є кунцьовым пунктом украйиньської части жилізної дорогы, котра веде із с. Батьово, одже і, пасажирськых поїзду, які їдут зо Львова на Закарпатя.

Населеня

1959 ‒ 6 905
1970 ‒ 8 300
1979 ‒ 9 229
1989 ‒ 9 651
2001 ‒ 9 276
2012 ‒ 8 973

Национальный склад населеня за переписом 2001 г.:

румыны ‒ 57 %
мадяри ‒ 25 %
русины тай украйинці ‒ 15 %
росіяни ‒ 1,5 %
инші ‒ 1,5 %

Языковый склад

Рудный язык населеня по данным переписа 2001 года:

Языкы	Числиность	Процент
румыньськый	5102	56.97%
мадярськый	2176	24.30%
украйиньськый і русиньськый	1302	14.54%
російськый	285	3.18%
німецькый	68	0.76%
білоруськый	7	0.08%
гебрейськый	3	0.03%
арменьськый	1	0.01%
булгарськый	1	0.01%
польськый	1	0.01%
инші/не указали	10	0.11%
Усіх	8956	100%

Істория

На околици Солотвина находит ся городище із 2-1 ст. перед Хр. У пудинно-заходньому напрямкови уд села, на струмкому холмі правого берига рікы Тиса, розміщине городище, знане в народови пуд імньом Читатя (Читецуя). На городищьови засвідчині културні шары ранього жилізного віка на граници нашої еры (гето-дакійскый період) тай давньоруського часа.

Городище розкладене на высокому мысі правого корінного берига Тисы, на околици Солотвина. Із пунучного бока оно ограничине яром, із пудинного і захудного бока — долинов Тисы. Выхудный напульный бук быв укріплиный маловиднов зимлянов насыпков і рывом. Із пудинного тай заходного бока городище пуддыймає ся над руниннов долинов Тисы на приблизно 50-70 метру. Вышка насыпа сяжит 30 сантіметру, у валови находили річкову гальку тай обпалину глину, ї фрагменты вынайдині в великых кулькостях. Рыв шыринов до 4 метру і глубинов до 1,2 метра быв повный чорнозимом і суглинков, змішаным із гальков. У давньый час вал быв май высокый, а рыв глубшый, у рокаши зотворячи рузню высоты до трьох метру, до чого ся додавали диривляні стіны.

Розкопкы на городищи удперли дакулько будов, включавучи дві жытьові будовы — єдна із заглублінь д-матерікови, ай друга назимна.

Із теріториї Солотвина походят бронзовый меч і фраґмент меча. У пудинно-заходнуй части села — сліды давньых сульокопалинь римского часа ( терітория уходила до склада Римскої ріші).

Сульокопальня «Горци» — памнятка археолоґиї (9 ст. до н. е. — 4 ст.) [Постанова Кабінета міністру Украйины № 928 уд 3.09.2009 г. «Про заношіня об'єкта културного наслідка національного значіня д-Державному реєстру нерухомых памняток Украйины»].

Уд 13-го ст. до 1945 года на містови нынішнього Солотвина існовали два села — Слатіна (Фалуслатіна) тай Слатіньські Долы (Акнаслатіна).

1360 — перва письминна згадка о Слатіні в ґрамоти мадярського короля Владислава.

У нюй ся каже, же волоськый войвода Драґош із Бедею (Бедевля) по програши на теріториях нынішньої Молдовы уд вояку ворога мадярського короля, войводы Богдана (засноватиля Молдовского князювства), дустав у володіня пару сел Мармарощины, включавучи і Солотвино (Слатіну).

Цінну інформацию о істориї села дают т.зв. «Мараморошські дипломы», найдині в архівах у 19-му — на зачинаню 20-го ст. Они мавут відомости о первых жытилях Солотвина.

Выдобываня соли в тых містах існовало уд часа завойованя Дакиї римскым імператором Траяном (ІІ ст. по Хр.). У копальнях найшли римскі монеты ІІ-IV стогудь.

Соляні копальні тогды были май важливым богатством края а приносили май бульші здобыткы мадярському урядови. Для добычи, хованя і охраны соли запросили із Саксониї Німцю (саксу, сасу), котрі основали в Мармарощині многі вароші тай села: Сигут, Довге Поле (Кимпулунґ-ла-Тиса, Румунія), Тячово, Хуст і Солотвино, што по-німецькы называлося Зальцґрубен (Salzgruben, «соляна яма»).

У соляных копальнях, окроме кріпаку, робили і засужині на каторгу селяни із околичных сел. Жытя сульокопу фурт залежив уд розвоя методу добываня соли. Май давньым і май примітным быв метод копаня ступінчастых ям глубинов, до 20 метру. Май пузно копали конусобразні авадь так звані „чортові“ ямы глубинов до 140—150 метру. До такых ям робутникы сходили по звязаных луйтрах, а суль выносили в кошарках із мотузу авадь у буйволячых шкурах. Сись примітивный метод добываня соли ся ужывав ціле серидньогудя. У XVI—XVII стогудях сульокопы надале хосновали примітивні средства. Головні знарядя сульокопу были молот, чекан, клин, лопата, тромбонца, ноші тай міх.

1498 годови в Марамороши став ся страйк сульокопу. Король Владислав ІІ Ягелон мусив призначити сульокопам тверду плату тай пінзію вдовам ізгыбнувшых. За кожді 5 выдобытых куску соли робутникы дуставали 5 динару. Для купліня ряньдя їм на гуд давали 100 куску камняної соли, а щи увольнині были уд многых податку. Сульокопы мали право выбирати си старосту тай раднику, што руняло їх із міщанами. Додатково, до Руздва, Великдня і другых сят їм давали надбавкы, наприклад: 4 бочкы вина, 4 волы тай 400 хлібин. Старосты кождый гуд дуставали 500 куску соли. Айбо жадні королювскі урядникы нерідко присвойовали собі належаче сульокопам. Котрі тогды протестовали, переставали роботи тай выходили із копалинь. Так став ся великый збыток для казны.

по-довгых переговору в Тячові ся пудписала угода, што не дозволяла наказовати гурнику за страйк і обязовала уряднику додержовати ся прав робутнику. Так ся кончив первый страйк у Мараморошськых копальнях, можливо, первый робутницькый протест у Централнуй Європі.

У XVIII стогудю адміністрация ужыла міры, обы звеличити здобыткы. Окром кріпаку, в копальнях стали робити слобуднонабрана чилядь. У 1778 годови ся зотворила перва шахта нового тіпа „Крістіна“, 1781 года— „Адальберта“, 1804 — „Йосиф“, 1809 — „Терезія“. У XIX стогудю зачали робити шахты „Михайло“, „Габор“, „Ференц“, „Лайош“. До 1870 года на копальнях робило 440 душ.

У промысловых обсягах добыча соли зачала ся у другуй половині XVIII стогудя. За Австро-Мадярщины Солотвинська соляна рудня мала 8 копалинь, Май пузно лем робили три.

На захуд уд вароша ся находят соляні озера, што ся хоснуют у рекреацийных цілях. Май бульшым із них є озеро Куніґунда, што зотворило ся 1902 года через просіданя недавно удкритої шахты на 20 метру.

У селови є оріґінальный музей сульокопу.

У 1896 годови, до „Міленіуму“ — тисячогудя прихода мадярськых племен у Тисо-Дунайску долину, у шахті „Куніґунда“ звели соляный обеліск.

На околици Солотвина выявлино 9 соляных структур: Даниловську, Олександрувську, Солотвиньську, Теребляньську, Тячувську, Нанкувську, Сокырницьку, Кривську і Округляньську.

Церква св. арх. Михаїла. 1895.

У 1751 годови ся споминат диривляна церкова св. Дмитрия із вышков тай двома звонами, із усіма образами. У 1801 годови ся споминат нова диривляна церкова, зотворена 17 году перед тым, то є в 1784 годови, коли згоріла предідня церкова. Через то была всередині бідно укладена, бо усьо згоріло.

Типирішна церкова є велика імпозантна мурована базиліка, до котрої побудованя і украсованя вложыв велыко сил єпіскоп Великоварадиньскый Михаїл Павел, о чому написано над входови до церкви. Єпіскоп Михаїл Павел быв похороненый у церкви перед іконостасом, на груб вказує мармурова плита із румыньськым текстом, котрый споминат вшыткы заслугы єпіскопа. Портрет єпіскопа поставлено на пунучнуй стіні навы, а на пудиннуй стіні є ґрамота в рамці, котра каже, же за пароха Івана Марины у 1935 годови ґрупа вірующых заказала 12 образу сцен Хресного путя.

У 1936 годови бляхарь Войтех Шобані перекрыв церкву бляхов. Наву украшає прекрасный іконостас із 1895 года із вычищеными іконама доброго малярства. На іконі Богородици є пудпис автора по мадярьськы — Gosztincsar F. тай дата мальованя, айбо не повностю розбурчиво. Звоны до церкви в 1930-ых годах купив за свої гроші Юрій Попович.

Солотвиньскый парох Іван Марина быв у 1949 годови осуженый на 25 году каторгы. Домів ся вернув у 1956 годови.

Приселкы

Думбрава

1961 годови до Солотвина было прикапчано село Думбрава Слатіна-село

Слатіна-село - бывше село в Украйині, в Закарпатськуй области.

Ізкапчане із Солотвином

Поминаня: 1409. Zlathina, 1412. Zlathyna, 1720. Szlatina (Bélay 201), 1828: Szlatina (Nagy 199), 1882: Falu-Szlatina, 1913: Faluszlatina, 1925: Selo Solotvina, Solotvina-Selo, 1930: Slatina Selo, 1941: Faluszlatina.

Персоны

Уродилися

Бейла Нодьбаконі Надь (Солотвино, 14 юла 1882 - Будапешт, 5 новембра 1962) — мадярськый вояк, генерал-лейтенант.

10 юна 1923 г. у біднуй єврейськуй родині в Слатиньськых Долах уродився Ян Людвік Гох, із часом зный ги Роберт Максвелл — брітаньський лорд і медіа-магнат, ґазда ґлобальної выдавничої ріші.

Brezanóczy Pál — (25 януара 1912, Солотвино -?, 11 фебруара 1972) римо-католицькый єпископ, архієпископ Егерськый.

Шандор Ретфалві (Солотвино, 31 мая 1941 р.) — знаный мадярськый скульптор.

Соляні шахты

Нынішньость

Максімум здобытку соли ся припав на 1970-ті годы. Гудньый здобыток у 1970 годови быв 451 000 т. (10 % продукциї УССР; у 1960 годови — 326 000 т.). Типир здобыток є значно нищый. У 2006 годови Державна компания «Солотвиньськый солерудник» (державный концерн «Укрсільпром») здобывало 9 тысяч тон соли на місяць, а на засокочіня рентабелности компаниї гія здобывати 20-25 тысяч тон.

Запасы соли — 3,5 млрд тонн.

Головна продукция: суль кухонна в пакунках, суль йодована, суль-лизуниць, суль в брикетах

Уд 14 марца 1982 года в шахті № 9 сульорудника робила Солотвиньська пудзимна низкофонова лаборатория Інститута ядерных досліжінь НАН Украйины. Радіоактивный фон лабораториї быв єден із май ліпшых у світови. У лабораториї ся достигли приорітетні результаты в досліжіню двойного бета-розпада атомных ядру, установлені єдні із май ліпшых обмежінь на масу нейтріна. Розроблені нові низкофонові сцинтиляційні детекторы і спектрометры, у тым і збогачині ізотопами, на досліжіня рідкых процеса розпада атомных ядру, перевірку закону хороніня лептонного, баріонного тай електрічного зарядіня, і на нахожіня темної материї. У світі первый раз ся зареґістровав двонейтріновый двойный бета-розпад кадмію-116 і альфа-розпад вольфраму-180.

У шахті № 9 розміщені пудзимні приміщіня Украйиньської алерґолоґічної дохторської МОЗ Украйины, де уд 1968 года ся хоснує метод спелеотерапиї (хоснованя мікроклімата шахты на глыбині около 300 м.) На лічіня хворых на астму і ХОЗЛ. Лічебный ефект дає воздух у шахті, што є 10 раз май чистым, ги на повирьхі, і насычине біолоґічно актівным аерозольом хлорида натрию (соли).

У шахті № 8 — аналоґічні пудзимні приміщіня Закарпацької областної алерґолоґічної дохторської.

На захуд уд села ся находять соляні озера, котры хоснують ся у рекреаційных цілях. Май великым з них є озеро Куніґунда. (Никати тож Солотвиньські озера).

15 януара 2007 года за участи президенту Украйины тай Румыниї (Віктора Ющенка і Траяна Бесеску) урочисто ся удкрыв удновленый через многі годы муст через Тису.^[2]

Жытелі села хоснуют ся нищыми тарифами на природньый ґаз, як бульша часть населіня Украйины, бо для їх потреб ся хоснує ґаз прямо із Солотвиньського ґазового родовища.

Аварийна ситуация у Солотвині

22 децембра 2010 года на теріториї шахтных выробутку ДП «Солотвиньськый солерудник» внаслідок актівізациї карстовых явищ став ся провал 3000 м³ ґрунта.

Наприкунци 2010 года презідент Украйины Віктор Янукович доручив урядови вырішити питаня дальшої роботы ДП «Солотвиньськый солерудник», предвидівши усокочіня Украйиньської тай Закарпацької областної алерґолоґічных дохторськых, включно із можностьов хосновати гурскі выробуткы на лічіня хворых на бронхіалну астму.

У януарі 2011 года у Солотвині став ся новый провал на теріториї шахты № 8, котрый зрушив електропудстанцию і компресорну станцию ДП «Солотвиньськый солерудник». У зону ріоды вуйшли жытьові хыжи, сістемы жытьозасокочіня населіня і об'єкты інфраструктуры.

30 марця 2011 года Кабінет Міністру Украйины выділив Закарпацькуй областнуй державнуй адміністрациї 149,556 млн грн на ліквідацию наслідку надзвичайної сітуациї і на недопущіня техноґенної катастрофы на теріториї Солотвина. Фінансованя включає вынос за граници зоны карстовых провалу сістемы каналізациї, водо- і електропоставкы села, удселіня жытилю 72 жытьовых хыж, зотворіня ошколы, дітсадка і жытьового масіва (8 кварталных і 17 приватных хыж) на новум місті — у смт Теребля (приблизно 50 км уд Солотвина). Айбо бульша часть жытелю Солотвина, котрых хочут переселити, выступає против такых наміру і не розумівут, чого ніяк не мож побудовати всьо то на окрайинах їх села.

16 апріля 2015 года став ся щи єден обвал ґрунту коло Солотвиньського водоканала на вул. Возз'єднаня. Розміры — 60×50 м, глубина — около 45 м, загальний обсяг провалю — близько 100 м³. Сісю подію ізскапчувут із роботов сульорудника. Новозотворене карстове проваля із острыми краями свідчит о продовжаню просіданя ґрунта.

Реліґійні організациї Солотвина

Турістічні міста

- ориґіналный музей сульокопу.

- Із теріториї Солотвина походят бронзовый меч тай уламок меча.

- У пудинно-захуднуй части села — сліды давньых сульокопалинь римського часа.

- Сульокопальня «Горци» — памнятка археолоґиї (9 ст. до н. е. — 4 ст.)

- озеро Куніґунда

Ґалерея

Солене озеро і рудня
Солене озеро
Лишина шахта повна водов
Річка Тиса, коло Солотвина, природна границя із Румынийов
Лишина шахта
Хыжка для туристу
Солене озеро. Горы на задньому плані — вже Румыния.
Пудзимне удділиня алерґолоґічної дохторської
Бывша синаґоґа
Щи єдна бывша синаґоґа, типир пикарня
Старый жыдувськый цвынтарь
Новый жыдувськый цвынтарь
Меморіална дощка ізгыблым євреям

Приміткы

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Кобаль Й. В. Солотвино Архівовано 21 грудня 2016. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 707. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Удсыланя

Солотвино — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)

[1] ttp://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf

[2] В.Ющенко тай Т.Бесеску удкрыли пункт пропуска «Солотвино — Мармарош-Сигіт» // Укрінформ^{[dead link]}

[1]

[2]