Петро Миговк
Петро Миговк, *8. юл 1899, Горбкы, Жупа Угоча, Мадярске кральовство – †6. октобер 1967, Берегово, УССР — учитель, прозаик, поет, драматик.[1]
|
Петро Миговк | |
|---|---|
| |
| фото | |
| Уроджѣня | юла 8, 1899 Горбкы, Жупа Угоча, Мадярске кральовство |
| Умертя | октобра 6, 1967 (68 р.) Берегово, УССР |
| Псевдоним | П. Соломонович, П. Хворостник, П. Снѣжник, Кривич, Харлампий Луч, П. С. |
| Занятя | учитель, прозаик, поет, драматик |
| Язык творох | украинскый, 1925–1939 русинскый, 1940–1944 |
| ЕСУ:65089; | |
Биография едітовати
Походив з родины худобного селянина.[2] Быв едным з тых представительох селянской молодежи, котрых якась внуторна сила поганяла продовжовати велику народну роботу русинскых будительох XIX. стороча.[3] Закончив горожанку в Севлюши (теперь Виноградово), пак — учительску семинарию в Ужгородѣ (1925) и зачав педагогичну роботу 1. октобра 1925 директором зачаточной школы в селѣ Черна Севлюшского округу. Працовав по розличных селах Подкарпатской Руси. Од року 1939 працовав учительом в Королевѣ.[2]
Быв ведучым хора при читални Просвѣты и драматичного кружка. Выступовав як прозаик, поет и драматик од половкы 1920-х в периодичных и почасных выданях украинского напряму: Свобода, Наш родный край, Пчолка, Альманах українських письменників (Севлюш, 1936). Часто выступовав зоз своима литературныма дѣлами на Кошицком радиу, вр высыланях на Подкарпатску Русь: в року 1938 тут была поставлена його радиогра За порадами. Выступовав зоз статьями в педагогичных выданях Учитель, Наша школа тай иншых. По падѣ Карпатской Украины быв арештованый на пару мѣсяци в концентраку Варюлопош (коло Нѣредьгазы), але быв неодовго амнестованый и продовжив учительску и литературну чинность. Пензионовав в року 1951.[1] Яко пензиста жив в родинѣ своей дѣвкы в Береговѣ.[4]
Литературна творба едітовати
- Довойнова
- Уже од року 1924 вершы Миговка ся появляють в подкарпатской периодицѣ, а перва проза, новела Даремний скарб — в року 1926 в ужгородской новинцѣ Свобода. Вершована гра Малі кати появлена в журналѣ Пчолка (1930, № 9). перед тым в роках 1926–1929 там появляв вершы. А в року 1932 Пчолка выдала гры Миговка На дорогу щастя и Михля. Журнал Наш родный край появив гры Вінок матері (1933) и Подвійна радість (1934). Альманах підкарпатських українських письменників (1936) подав його поезию, прозу ай сценку Концесія. Быв перекладованый и публикованый тыж в словацкых и чешскых выданях.[2][5]
- Войнова
- Найактивнѣйше выступуе в роках 1940–1944 в подкарпатской пресѣ тыж под псевдами П. Соломонович, П. Хворостник, П. Снѣжник, Кривич, Харлампий Луч, П. С. В Литературной недѣли ставать ся едным з основных ей авторох. Под розличныма псевдонимами публикуе повѣданя, вершы, переклады, статьи, гры. Окремыма книжками выходять Малѣ люде (оповѣданя) (Унгваръ, 1941), Смѣшный лицарь (посля роману Сервантеса Донъ Кихотъ) (1943), Вѣрный приятель (оповѣданя) (1943).[2][5][6]
Жерела и одказы едітовати
- Алмашій, Михайло: Русинська педагогічна енциклопедія. — Ужгород: Карпатська Вежа, 2005. — 304 с. ISBN 966-2674-43-Xукр. С. 159.
- Михаил Капраль: Подкарпатское Общество Наук / Публикації: 1941–1944. — Ужгород: ПоліПрінт, 2002
- Иван Поп: Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужгород: Изд-во В.Падяка, 2001. — 431 с. ISBN 966-7838-23-4 русс. С. 252.
- Хланта І. В.: Петро Міговк: поет, прозаїк, драматург //Літературне Закарпаття у ХХ столітті : біобібліограф. покажч. / — Ужгород: Закарпаття, 1995 — 967 с. укр.
- Відомі особистості: Петро Міговк. Виноградівська міська бібліотека. 19 ЛИПНЯ 2014. https://vlibrarymk.blogspot.com/2014/07/blog-post_19.html#more. [перевірено 2020-11-12]. укр.
- Ґабор В. В. (2018). Міговк Петро. Енциклопедія сучасної України. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65089. [перевірено 2020-11-12]. укр.
- Миговк Петро. Русинська Веб-книга. https://rusin8.webnode.ru/o-pisatjeljakh/z-podkarpatja/migovk-pjetro/. [перевірено 2020-11-12].