Відкрити головне меню

Павел Цібере (5. мая 1910, Залужя28. юна 1979, Мукачово) - правник, вызначний підкарпатьскый русиньскый політік.

В часї політічной крізы в Чехословакії в роках 1938 – 1939 Цібере выступав проти промадярьской політікы Андрія Бродія і Штефана Фенцика, но і проти проукраїньскым властям Авґустина Волошина. Як алтернатіву засновав Централну руську народну раду (1938 р.), котра до роспаду Чехословакії сполупрацовала з чехословацьков владов. По окупації Франції Нїмецьком Павел Цібере одышов до Лондона, де го презідент Чехословакії в еміґрації Едвард Бенеш призначів членом Державной рады (втогдышня екзілова влада). Цібере мав одповідати за вопросы, якы сяю дотуляли Підкарпатьской Руси. По нападї Нїмецька на Совєтьскый союз у 1941 роцї і по обновлїню діпломатічных односин чехословацькой влады в еміґрації зо Совєтьскым союзом, Павел Цібере быв посланый до Москвы, жебы доїднав пропущіня Русинів, котры были арештованы за незаконный переход граніць (1939 – 1941), із ҐУЛАҐ-ів і жебы зорґанізовав їх мобілізацію до Чехословацького армадного корпусу ґенерела Лудвіка Свободы (1942 р.). В роцї 1945, як ся вернув домів, Павел Цібере понукнув свої службы нововыникнутій Ужгородьскій державній універзітї. В атмосферї „антиімеріалістічной“ гістерії, котра ся почала в Совєтьскім союзі, „чоловік із Западу“, подібный як Павел Цібере, быв нелем підозрілый, а і небеспечный. У 1947 року го заарештовали як „брітаньского шпіона“ і три рокы быв у московскім арешті Лефортово. По трёх роках быв посланый до сібірського ҐУЛАҐ-у. Освободженый быв у 1956 р. почас хрущововского увольнїня. Наступив на Харківску універзіту, но по двох тыжднях быв пропущеный як „безнадійный“. Вернув ся на Підкарпатьску Русь, жыв лем з трафунковых робот і остатнї рокы жывота учів на основній школї.


ЖрідлаРедагувати