Лисичово

Лиси́чово — село в бывшом Иршавском районѣ (од року 2020 в Хустском) Закарпатской области Украины, центер сельской рады.

Село Украины Лисичово Держава УкраинаУкраина Область ЗакарпатскаЗакарпатска Еврорегион Карпаты Сельска рада Лисичовска Координаты 48.490833, 23.27416748°29′27″ с. ш. 23°16′27″ в. д.48.490833° с. ш. 23.274167° в. д.    Розлога 8,929 км² Надморска вышка 309 м Обывательство 3187 особ (2001) Часова зона UTC+2, влѣтѣ UTC+3 Телефонный код +380-3144 Поштовый индекс 90150 КОАТУУ 2121985601 Лисичово

Полога

Село лежить на рѣцѣ Кушниця, лѣвому притоку Боржавы, оддалене о 40 км од бывшого районного центра Иршава.

История

Мадярска доба

Перва упоминка походить з року 1465, под назвов Lisicza (Лисиця) славянского походжѣня. котра ся звязуе з тым, же околиця была ловецкым ревиром, богатым на лишкы. В року 1517 зафиксована мадярска назва Rawasmezew, зеркалный переклад славянской, а в року 1725 теперѣшна мадярска назва Rokamezö. Славянска назва перешла такыма трансформациями: Лисицьова (1808), Лисиче (1828), Лисичое (1877), Лисичево (1925), Лисичово (1930).

Во XVIII. сторочу в селѣ была фабрика на папѣрь, што поганяла ся силов воды, папѣрь выробляли з ряндя, а за споиво служила желатина, добыта з папѣрок. В зачатку XIX. стороча в околици нашли желѣзну руду и фабрику переробили на вытопльованя сырого желѣза, в року 1894 вытопили 577 тон, на фабрицѣ и в копални руды были заняты 260 людей. В року 1832 освятили муровану грекокатолицку церкву Св. Михаила.

Чехословацка доба

Ковалня на водяный погон (гамора) в року 1925 перестала робити. В року 1930 в селѣ зоз 1895 обывательох были Русины — 1697, Евреи — 91, Чехы и Словаци — 83, Нѣмцѣ — 6, чужоземцѣ — 18. Религийна православна громада в числѣ 1699 особ мала нову муровану православну церкву Св. Михаила з року 1927. В селѣ была русинска школа (4 класы) и дѣточый санаторий. В року 1934 обновила ся выроба агроинвентаря.

Украинска доба

23. октобра 1944 з приходом Червеной армады зачала ся украинска доба истории Лисичова, и 86 обывателей села были взяты до войска. В року 1945 гамору назвали «Завод “Сила”», тут были 16 роботници при 4 водяных молотах. В року 1960 гамору закрыли, а в року 1971 отворили як музей «Гамора». В року 1959 в часѣ репресий была розобрана мурована грекокатолицка церква Св. Михаила з року 1832. За рокы 1944–1967 в селѣ збудовали 520 хыж.

Администрация

Сельска радаукр.

Лисичівська сільська рада
90150, Закарпатська обл., Хустський р-н,
с. Лисичово, 372
Тел. 3803144 74-5-21

Од року 2020 входить до Керецьковской громады.

Вызнамны родаци

• Изидор Бѣлак (1889–1944) — педагог, фолклориста, публициста, етнограф

Интересны факты

• В року 1947 на Гаморѣ змонтовали гидроелектрарню, котра до року 1963 освѣтльовала улицѣ и 70% хыж села.

Жерела и одказы

• Sebestyén Zsolt. Máramaros megye helységneveinek etimológiai szótára. Bessenyei könyvkiadó. Nyíregyháza, 2012.
• Достал, Ярослав. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919–1938). Ужгород, «Карпати», 2014. ISBN 978-966-671-374-5 укр.
• Федака, Сергій. Населені пункти і райони Закарпаття. Історично-географічний довідник. "Ліра". Ужгород, 2014. ISBN 978-617-596-158-2 укр. [1]
• Тронько П. Г.: Лисичеве. //Тронько П. и др. (ред.) Історія міст і сіл України. Том 7. Закарпатська область. К. 1969. С. 337. укр.
• Облікова картка Лисичово на сайті Верховної ради України (по украинскы). http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rf7571=11247. [перевірено 2019-12-23]. 
• Гамора: міфи та історія водяної кузні у Лисичові (по украинскы) (ФОТО). КАРПАТСЬКИЙ ОБ'ЄКТИВ. 2016-04-28. http://istoria.ko.net.ua/?p=129. [перевірено 2019-12-24].