Етікета

нормы і правила у обществі

Етікéтафр. étiquette — етікетка, напис) — нормы і правила, што одбиває представеня про належну справованя людей у обществі. У нынїшнім видї і значені ото слово первый раз было употребено при палаті французьского краля Людвіка XIV — гостям выдавали картки (етікеткы) з обясненям, як їм слїд вести себе, но даякы зборники норм і правил справованя екзистовали ще з старожытных часів у творах Арістотеля і Платона акцентовалася роль благоговіня.

Етімолоґія

едітовати

Слово étiquette повязане з часословам étiquer (< estiquer — «припасати»), яке має ґерманьське походжіня (пор. франк. *stikkan, stikjan, нід. steken, нїм. stechen, анґл. to stick). Окрем на фонетічну подобность, оно не має одношіня до «етіка» (яке походить од ґрец. ηθική)[1].

Референції

едітовати
  1. Етікета // — C. 173.

Література

едітовати
  • Wanderbild A. Viskas apie etiketą. Vilnius, 1996.
  • Arminas Lydeka. Etiketas kiekvienam. Vilnius: Eugrimas, 2008.
  • Asfa-Wossen Asserate: Manieren. Eichborn-Verlag, Frankfurt am Main 2003, ISBN 3-8218-4739-5.
  • Thomas Schäfer-Elmayer: Der Elmayer – gutes Benehmen gefragt. Zsolnay, 1999, ISBN 3-552-04310-1.
  • Erica Pappritz: Etikette neu – Der Knigge aus den Wirtschaftwunderjahren. aktual. Auflage. Verlagsanstalt Handwerk, Düsseldorf 2008 / Pappritz--Bodenstein-Archiv, Bonn 2008, ISBN 978-3-87864-919-9.
  • Karl Urschitz: Protokoll mit Zeremoniell und Etikette (= Veröffentlichungen der Steiermärkischen Landesbibliothek. Band 28). Manumedia-Verlag Schnider, 2002, ISBN 3-902020-19-9.
  • Umgangsformen. Kurzgeschichte. In: Lustiges Taschenbuch - Enten Edition. Nr. 46, 2015, S. 59–64. (Primus von Quack erklärt Etikette)