Андрій Бачіньскый: Роздїлы міджі ревізіями

Є то вызначна особа як церьковной історії, так і світьска – про [[РусиниРусины|Русинів]] і про многы далшы народы. Много ся о ним пише в енціклопедіях, в реліґійній літературї, в історії єпархії, історії [[Підкарпатьска Русь|Підкарпатьской Руси]], Історії Русинів, історії Україны, і історії [[Австро-Угорьско|Австро-Угорьска]], но самособов в днешній добі і на інтеренетовых сторінках. Детайлный опис способу жывота єпіскопа Андрія Бачіньского зробив Даниїл Бендас, учітель Ужгородьской ґрекокатоліцькой богословской академії Блаженого [[Теодор Ромжa|Теодора Ромжы]].

Наконець аж 20. мая 1773 Андрій Бачіньскый отримав єпіскопске свяченя во Відню од Свівницького єпіскопа Василя Божічковіча, котрый найвеце обвинёвав ёго попередника зо схизмы, котрому асістовав Апостольскый вікарій [[Варадин]]у, Мелетій Ковач. Мітру, сакос, єпіскопскый перстінь і хрест Бачіньскому даровала особито [[Марія Терезія]]. За обдержаня епіскопства даровала ёму і ёго наступникам маєток в біршодьскій жупі під меном: архімалдрія св. апостолов Петра і Павла із Теплиць. Великодушна цісарёвна ся старала і о потребы єпархії. Про єпіскопску резіденцію подаровала в Ужгородї монастырь Єзуітів з приналежным костолом а про духовну семінарію ужгородьскый замок Друґетів, котрый стратив свій воєньскый вызнам, наслїдком фалаткованя [[Польско|Польска]] і прикапчаня [[Галич|Галічі]] і [[Буковина|Буковины]] ку [[Габсбурьска монархія|монархії Габсбурґів]]. Заложыла і капітулу з 7 каноніками, дале богословскый ліцей з 5 професорами (3 преднашали на руськім языку а 2 на румуньскім). Заложыла і 3 вікаріятьства: пряшовске, мараморошске і сатмарьске. [[Марія Терезія]] дала не лем в церьковнім но і в світьскім одношиню русьому духовенству тоты права, котры хосновало латиньске духовенство. Бачіньскый дістасв місце в державнім сеймі а низше духовенство выло уволнене од данї, од воєньской повинности і од властництва землепанів. Єпархія то вшытко здобыла заслугов єпіскопа Бачіньского.

Жебы підвышити уровень освіты ґрекокатоліцького духовенства была в роцї 1774 у Відню (і з ініціатівы Андрія Бачіньского) заложена Кралёвска ґенерална ґрекокатоліцька семінарія при храмі св. Варвары (Королевская общая грекокатолическая семинария в Вене при св. Варваре – Regium Generale Seminarium Greaco-Catholicum Viennae ad Sanctum Barbaram). Про каждоденну потребу а потім і офіціялно была прията скорочена назва Барбареум (Barbareum). Церьква св. Варвары ся стала про ґрекокатоліків парохіалным центром. Бачіньскый завів і навчаня русиньского языка в семінарії, якый ся став урядным языком і єпіскопской канцеларії. За 10 років фунґованя ся в нім навчало 46 ґрекокатоліцькых штудентів. З того 11 місц было зарезервованых про семінарістів з Мукачевской єпархії, 6 про Перемиську єпархію і 6 про Крижевацьку єпархію. 6 абсолвентів семінарії ся стало єпіскопами, 10 професорів універзіт і єпархіалных семінарії, 8 директорів семінарії і 8 писателїв. Міджі іншыма в Барбареу здобыли освіту і Ґріґорій Тарковіч, першый уніатьскый метрополіта А. Ангеловіч, Алексій Повчій, Михайло Щавницькый (першый ректор Ґенералной ґрекокатоліцькой семінарії у Львові[[Львов]]і) і др. В 1784 роцї было Барбареум заперте. Священіцї церькви св. Варвары зіставали одповідныма за семінарістів з Пряшова, Мукачева і Перемышля, котры ся навчали в семінарії „Штадтконвікт“ фунґуючій міджі роками 1803 – 1848. Семінарія мала 368 учнїв. Дакілько абсолвентів ся стало дуже вызначныма дїячами русиньского народного возроджіня, напр. Михайло Лучкай, Віктор Добряньскый ці єпіскоп і галічскый метрополіта Йосіф Сембратович. В часї фунґованя семінарії Штадтконвікт, ся в церькви св. Варвары сходив лінґвістічный кружок, головов котрого быв вызначный славіста – філолоґ Бартоломій Копітарь. В кружку ся тыж сходили вызначны русиньскы персоны, авторы русиньскых ґраматік Михайло Лучкай і Іван Фоґарашій. Міджі священіками церькви св. Варвары были тыж русиньскы културны актівісты Іван Ольшавскый і Микола Нодь. Аж в роцї 1852 было у Відню заложене друге Барбареум, котре єствовало до 13. авґуста 1893 рока. Обидві семінарії зограли велику роль не лем про розвиток церьковного, але і народно-політічного руху Русинів. В роцї 1784 была у Львові заложеный Ґенерална ґрекокатоліцька духовна семіїнарія, де галічскы штуденты віденьского Барбареа могли продовжовати в штудію. Першым ректором ся став Михайло Щавницькый (од 1784 до 1787). Вєдно із Львівсков універзітов прияв (на основі декрету цісаря Ёзефа ІІ.) заложыня „Студіум Рутенум“ (Studium Ruthenum) 9. марца 1787 рока, як першого світьского высшого научного інштітуту про Русинів Австрійской імперії. Щавницькый быв і орґанізатором штудія. На Студіум Рутенум могли наступовати кандідаты, котры уже мали 17 років, знали чітати і писати руськым языком і были з Галічіны. Уквартелёваны были в Ґенералній духовній семінарії. Студіум Рутенум дїяло до 1809 рока. За цїлый час фунґованя Студіум Рутенум закінчіло 470 штудентів.