Андрій Бачіньскый: Роздїлы міджі ревізіями
Вилучено вміст Додано вміст
одказ |
одказы |
||
Рядок 6:
== Біоґрафія ==
Народив ся 14. новембра 1732 в селї [[Бенятина]]. По скінчіню [[Ужгород]]ьской ґімназії ся 3. апріля 1753 Андрій Бачіньскый записує на богословьску факулту універзіты в [[Тырнавa|Тырнаві]]. Фінанчна сітуація го нутить зарабляти сі як домашнїй учителя дїтей грофа Майлата. Уже в 1756 роцї, єпископ Михайло Мануїл (Ольшавскый) высвячує клерика Андрія на священика і гнедь охаблять в [[Мукачово|Мукачові]]. Правда, такой по закінченю теологічных штудій – доктора теолоґії (1758) о. Андрій приходіть до міста [[Гайдудороґ]] (комітат [[Саболч]]) як співпрацовник містного архідіякона о. Юрія Сабадоша. Тоты функції выконавав продовж трёх років, а коли о. Сабадоша призвали до
З етнічного погляду [[Гайдудороґ]] (статус міста отримав в 1616 р.) ту жыли різны народы (русины, мадяре, волохы, цігане, сербы. Під впливом російской колонії, котра розмістнила ся поблиз [[Токай|Токая]], даякы вірникы, як повідомлёвав іщі в 1761 р. латиньскый єпископ Еґеру Ференц Баркоці, у публічных частях молять ся за російску імператорку. Місіонерство якогось московского схизматічного священика, што належав до російьской колонії, принесло свої плоди: 21 юла 1765 часть вірників Гайдудороґу одрекла ся унії і выслала делеґатів до Карловицького православного метрополиту, жебы їм призначів свого священика. Позад проведеня 1. - 2. септембра 1765 сондажы земплиньскым наджупаном І. Деріём і о. Андрієм Бачіньскым в Ніредьгазї і в самім Гайдудорозї, 16 септембра імператорка [[Марія Терезія]] забранила Карловицькому метрополитові выслати православного священика, а в писмі до [[Катарина ІІ|Катaрины ІІ]]. просила одволати свого генерала і ёго околицї з [[Токай|Токая]].
Бачіньскый головну прічіну схизмы в Саболчскім (як і перед тым у [[Мараморош]]скім) комітатї видїв у зневыгодненій позіції мукачовскых єпископів, якых [[Папа римскый|Римскый престол]] меновав як апостольскых [[Викарь|вікарїв]], підрядженых латиньскым єпископом [[Еґер]]у, заты што остатнї одказуючї ся на резолуції [[Латераньскый собор|IV. Латераньского собору]] (1215) односили ся до Архімандритів [[Чернеча гора(Мукачово)|Чернечой горы]], як до своїх «ритуалных вікарїв». Так ся молодый священик Андрій Бачіньскый росстає із своёв гунґарьсков ідентічностёв і помалы входить до кола русиньскых „сепаратістів“, котры ся у єпископів Михайла Мануїла (Ольшавского) і Іоанна (Брадача) уже од 1749 рока у [[Відень|Відню]] домагають ослободжіня ся од духовной „старостливости“ латиньского [[Еґер]]у і добивають ся в [[Ватікан|Римі]] канонічного заложиня [[Мукачовска ґрекокатолицька єпархія|Мукачовской єпархії]].
В 1768 роцї, коли переходила реорґанізація [[Мукачовска ґрекокатолицька єпархія|Мукачовской єпархії]] подля моделу латиньскых дієцез, за ослаблїня тзв. схизматічного руху, Бачіньскый стає членом першой капітулы, котра была зложена з штирёх особ і актівно ся запоює до боя за емансіпацію од Еґеру. В звязї з тым, во фебруару 1770 рока го єпископ Іоанн (Брадач) посылать до [[Відень|Відню]], де 1. апріля отримав авдієнцію у самой [[Марія Терезія|Марії Терезії]], де детайлно высвітлив важность справы компетентным особам імператоркы в церьковных вопросах – її головному радцёви міністрови Каєтанови Пліміґенови, грофові Францискови Галлерови і імператорьскым сповідникам, [[монах]]ам Ігнатію Мюллерови і отцёві-єзуїтови Кампмюллерови. Наслїдом тых зустрічей офіціална позіція Відня была єднозначнов: канонічне заложиня Мукачевской єпархії. За дакілько днїв по приходї Бачіньского до Мукачева в половинї апріля 1770 рока пришов імператор [[Австрійска імперія|Австрії]] [[Йосиф ІІ]], головним церемоніяром котрого на вшыткых акціях, быв лем Бачіньскый.
Рядок 24:
Вшыткы три єпіскопы – мукачевскый Андрій Бачіньскый, свідницькый Василь Божічковіч і фаґарашскый Ґріґорій Маёр (головный цензор вшытых літурґічных выдань выходного обряду в Угорьску) – зышли ся уже 6. марца 1773 в хорватьскій Колеґії во Відню на другім стрітнутю синоду. Єпіскопам допомагали вызначны богословцї трёх єпархій: Свідницькой – Йосафат Басташіч, Мукачевской – каноніцї Андрій Жеткей і Ґриґорій Боровскый і іґумены Мукачовского і Маріяповчаньского монастыря ЧСВВ Силвестер Ковейчак і Мартирій Кашпар і Фоґарашской – каноніцї Силвестер Ґаліяні, Іґнатій Дарабант і Самуїл Клан, а тыж професор філозофії Авґустин Кереші. Протокол синоду вів цісарьскый чіновник Йосиф Керестурі. Рішаючі детаїлный перебіг синоду і на ним принятых рїшень якый робив до 24. апріля 1773, береме до увагы, же у своїх арґументах єпіскоп Бачіньскый часто апеловав на знамого галіцького богословца Іґнатїя Кульчіньского і ёго роботы „Specimen Ecclesiae Ruthenicae“ опубліованой в Римі 1733 рока, хоць церьковна [[Галич|Галічіна]] не была представлена на синодї.
Наконець аж 20. мая 1773 Андрій Бачіньскый отримав єпіскопске свяченя во Відню од Свівницького єпіскопа Василя Божічковіча, котрый найвеце обвинёвав ёго попередника зо схизмы, котрому асістовав Апостольскый [[Викарь|вікарій]] [[Варадин]]у, Мелетій Ковач. Мітру, сакос, єпіскопскый перстінь і хрест Бачіньскому даровала особито [[Марія Терезія]]. За обдержаня епіскопства даровала ёму і ёго наступникам маєток в біршодьскій жупі під меном: архімалдрія св. апостолов Петра і Павла із Теплиць. Великодушна цісарёвна ся старала і о потребы єпархії. Про єпіскопску резіденцію подаровала в Ужгородї монастырь Єзуітів з приналежным костолом а про духовну семінарію ужгородьскый замок Друґетів, котрый стратив свій воєньскый вызнам, наслїдком фалаткованя [[Польско|Польска]] і прикапчаня [[Галич|Галичі]] і [[Буковина|Буковины]] ку [[Габсбурьска монархія|монархії Габсбурґів]]. Заложыла і капітулу з 7 каноніками, дале богословскый ліцей з 5 професорами (3 преднашали на руськім языку а 2 на румуньскім). Заложыла і 3
Отворили ся діскузії о обновлїню Галічской метрополії, де хотіїли за метрополіту досадити Андрія Бачіньского, жебы помыгав утримовати русиньскый обряд добити ся єденакых прав, якы мали католікы і зато же хотїли, жебы галічску метрополію обновлёвав хтось галічского походжіня. Як повів каноник Ґудз на авдіенції у Марії Терезії: „…щоб утримати русинів у своєму обряді потрібно дозволити їм насолоджуватися тими ж законами, правилами, що і католики, слідуючи прикладу русинів із Угорщини“. Но [[Марія Терезія]] на позіції метрополіту відїла радше чуджу особу, зато не позволила меновати Бачіньского за галічского метрополіту. Діскузії ся тягли довшый час але не подарило ся вырїшыти тоту проблему. По смерти Марії Терезії ся на кус діскузії заставіли а повернули ся на сцену аж в роцї 1796, но уже без Бачіньского. Іщі за жывота Марії Терезії в 1777 роцї ся єпіскоп Андрій Бачіньскый став леґітімным внуторным тайным радцём. Як імператорка, та і імператорьскый двір ся часто звертв на нёго, жебы порадив з внутрішнёв політіков [[Угорьско]]го кралёвства. В роцї 1789 быв позваный до Высшого сейму.
| |||