Юрий Венелин: Роздїлы міджі ревізіями

доповнѣня
(доповнѣня)
(доповнѣня)
==Биография==
;Штудии:Походив з родины [[священик]]а Ивана Гуцы.<ref name="Павленко"/> Учив ся в [[Гимназия|гимназии]] и духовной семинарии в [[Унгвар]]ѣ, епископском лицею в [[Сату-Маре|Сатмарѣ]] и [[Сегед]]ской академии. Учив ся недовго на [[Львов]]ской универзитѣ (1822–1823, филозофска факулта).<ref name="Байцура"/>
;Утѣк до России:В яри року 1823 въедно зо своим братанцьом Иваном Молнаром, без паспорта нелегално перешлиперешов границю и пришли до [[Кишиньов]]а.<ref name="Пагиря">ПгиряПагиря В. В., сс. 39–41.</ref> Ту назвав ся Венелином, а з подпоров генерал-губернатора И.&nbsp;Н.&nbsp;Инзова обое утѣкачѣ достали мѣсто середньошколскых учительох. За два рокы в [[Кишиньов]]ѣ Венелин спознав ся зоз штудентами з Болгарии, штудировав их язык, обычаи и способ живота.<ref name="Алмаши">Алмашій М., сс. 43–44.</ref>
 
== Основны роботы==
 
==Жерела и одказы==
* '''Михайло Алмашій''': Русинська педагогічна енциклопедія. — Ужгород: Карпатська Вежа, 2005. — 304 с. {{ISBN| 966-2674-43-X}}
* '''Тамара Байцура''': Венелін Юрій //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. {{ISBN| 80-85137-15-1}} {{ref-uk}}
* '''Тамара Байцура''': Закарпатоукраїнська інтелігенція в Росії в першій половині XIX віку. — Братіслава: Словацьке педагогічне видавництво, 1971. — 230&nbsp;с. {{ref-ru}}
25 235

редагувань