Михал Шмайда (*2. новембер 1920, Красный Брод, окрес Межилаборцѣ Пряшовского края — †30. апрѣль 2017, Братислава) — писатель и збератель фолклору Русинох в Словакии.

Михал Шмайда
Уроджѣня 2. новембер 1920
Красный Брод,
окрес Межилаборцѣ
Пряшовского края
Умертя 30. апрѣль 2017 (96 р.)
Братислава
Погреб Красный Брод,
окрес Межилаборцѣ
Пряшовского края
Занятя писатель, фолклориста
Язык творох украинскый
Народность Украинець
Горожанство словацке
Час творбы 1948–2000
Жанры роман, новелла, повѣсть
Вызначны роботы Тріщать криги (1957)
Таємниця ебенової шкатулки (2000)
Одзнакы Прибинов крест 3. ст. (2008)

БиографияРедагувати

Походить зоз русинской селянской родины з Красного Броду. По зачаточной школѣ в родном селѣ закончив горожанку в Межилаборцях. Закончив курсы агрономох.[1] Року 1948 дебютовав у часописѣ "Колокольчик-Дзвіночок".[2] В роках 1960–1971 робив в Музею украинско-руськой културы в Красном Бродѣ и Свиднику.[3] Ту розвив свои знаня русинского фолклору, зачав зберательску роботу и публикации фолклорных и етнографичных статей. По року 1968 став ся объектом репрессий и мусѣв лишити роботу в музею, але продовжовав фолклористичну роботу приватно.

Року 1990 быв межи закладателями Русинской Оброды и подтримовав русинскы публикации. Хоть сам держав ся украинской орьентации, нигда не выступив против русинской културной оброды.[3] В послѣдных роках живота занимав ся переважно русинсков етнографиов и фолклором.

ТворбаРедагувати

Литературна творбу зачав поезиями и повѣданями, котры публиковав в украинскых выданях Словакии "Дружно вперед", "Дукля", "Нове життя". Року 1953 опубликовав повѣсть "Паразити", року 1954 – киноповѣсть Запалена кров.[2] Але правдиву популарность му принесли его найпознатшы дѣла — зберька повѣдань "Вязка ключів" (1954) и роман "Тріщать криги" (1957), котрый быв выданый и по словацкы (1959).[2] Тот роман, як и наступный говорить о проблемах коллективизации, перемѣны народности и конфессии, котры пришли з новым коммунистичным режимом.

  • Корчмарський слуга (1965, роман)
  • З народної пам’яті (1969, фолклор)
  • Роз'їзди (1970, роман о роботниках на выставбѣ Выходословацкых Желѣзарень)
  • А іші вам вінчую (1992, фолклор)
  • Колискові пісні (1993, фолклор)

Послѣдны выданы книжкы были:

  • Таємниця ебенової шкатулки (Пряшів, 2000)
  • Розколота душа (Париж – Цвікау, 2004. Бібліотека альманаху українців Європи "Зерна")

Высокого оцѣнѣня достали найме его новеллы.[1]

О зберьцѣ новелл "Ебенова шкатулка" (укр.)

... І ось дочка Михайла Шмайди позичила моїй жінці книжку «Ебенова шкатулка», де чимала частина творів стоїть на рівні світової новелістики.

«Сліпий жебрак» – оповідь про безкарність злочину – нічим не поступається оповіданню Чехова «В овраге».

«Замкнута в золотій клітці» – це психологічна новеля найвищого рівня.

«Таємницю ебенової шкатулки» я перечитав двічі, порівнюючи з «романами таємниць» Чарльза Діккенса.

Певне споріднення із діккенсівською тематикою має також «Дама з лялькою».

«Ключ від автомашини» – це, на мій смак, шедевр новелістики, і його можна поставити поруч із новелями О. Генрі. Якби це від мене залежало, я дав би цю новелю до шкільних програм (для старших клясів), щоб учні знали, і що таке новеля як літературний жанр, і щоб уміли відрізняти новелю від оповідання, де події розвиваються логічно; натомість у новелі приходить непередбачена для читача розв’язка.

Тож, на мою думку, саме серед непомічених «авторів обласного значення» – як про це свідчить творчість Михайла Шмайди – ми можемо знайти, мабуть, не одного видатного письменника. Українського, але світового рівня.

Шкода лише, що за нинішніх умов новелі Михайла Шмайди ледве чи можуть стати здобутком найширших читацьких кіл по всій Україні.

Игорь Качуровскый, профессор, поет, писатель, литературознатель, Шевченковскый лавреат


ВызнаменаняРедагувати

В року 2008 достав од президента Словакии Ивана Гашпаровича штатне вызнаменаня Прибинов крест третьей классы за цѣложывотне дѣло.

Жерела и одказыРедагувати

РеференцииРедагувати

  1. 1,0 1,1 Качуровскый И.
  2. 2,0 2,1 2,2 Ковач Ф., с. 383.
  3. 3,0 3,1 Магочи П.Р., Поп И., с. 820