Микола Вегеш

историк, експерт з истории Подкарпатской Руси

Микола Вегеш (*28. новембер 1962, Межгорье (Закарпатска область), Украина) — историк, експерт з истории Подкарпатской Руси. Доктор историчных наук (1999), профессор (2001). Ректор Ужгородской народной универзиты (2005–2012). Член Дозорной Рады ВМГО «Союз обдарованой молодежи». Ученик академика Володимира Грабовецкого.[2]

Микола Вегеш
Микола Миколайович Вегеш
Познатый як історік, викладач університету, вчитель, учитель истории
Горожанство Україна
Уроджѣня 28 новембра 1962
Межгорье
Научна робота
Сферы наук історія
Ученый ступень доктор историчных наук (1999)
Учене званя професор (2001)
Alma mater Прикарпатска национална универзита Василя Стефаника (1979; 1984)
Узнаня
Членство в Научне товаришство Шевченка,
«Меморіал» імені Василя Стуса
Одзнакы
Почесна грамота Верховної Ради України (2004),
орден «За заслуги» III ступеня (2007),[1]
орден «За заслуги» II ступеня (2009)[1]
***
VIAF:36809479; LCCN:nr95027929;

Студии и карьера едітовати

Середну школу выходив в родном Межгорью (1979). Такой того року зачав студии на историко-педагогичной факултѣ Ивано-Франковского державного пединститута В. Стефаника, днесь Прикарпатска национална универзита Василя Стефаника. Быв проводником проблемного семинара з истории Украины добы феодализма под водством академика В. Грабовецкого (1979–1984).

В рр. 1984–1991 учительовав в середной школѣ в селе Синевир. В роках 1990–1994 студовав на аспирантурѣ катедры истории СССР (изгодя истории Украины) Ужгородской державной универзиты (УжДУ). Року 1994 перед ученов радов УжДУ обгаив кандидатску диссертацию «Карпатска Украина в роках 1938–1939: социално-економичны и политичны аспекты», одтогды робить яко доцент УжДУ.

Року 1998 на ученой радѣ Института истории Украины НАН Украины представив докторску диссертацию «Закарпатя в контекстѣ централноевропской политичной кризы перед Другов свѣтовов войнов». Року 1999 обгаив докторску диссертацию перед специалнов ученов радов Киевской националной универзиты Т. Г. Шевченка и зыскав докторат з истории.

В рр. 2000–2004 директор Института карпатознавства УжНУ.

  • 2001 — профессор УжНУ.
  • 2004 — декан историчной факулты.
  • 2005—2012 ректор УжНУ, выбраный рѣшеньом трудового коллектива УжНУ.[3]

Научны роботы едітовати

Микола Вегеш мать понад 850 публикаций, серед них 450 научных. Найповнѣйше его научны роботы представлены у двох многотомных выданях «Історичні дослідження: В семи томах» (Ужгород, 2000–2001) тай «Історія і політика в чотирьох томах» (2005).

Учебно-методичны приручкы: «Основи політології», «Вступ до геополітики», «Становлення і розвиток політичної думки в Україні», «Історія української державності», «Політологія: конспект лекцій», «Історична наука в Ужгородському державному університеті: матеріали до лекцій», «Українська державність у ХХ столітті», «Політологія в Ужгородському національному університеті та Болонський процес», «Як писати наукову роботу», «Зарубіжні футурологічні концепці на межі тисячоліть: порівняльний аналіз» и др.

Много робот публиковав в ЗША, Канадѣ, Великобритании, Чехии, Словакии, Мадярщинѣ, Румынии. Соавтор многых коллективных и енциклопедичных выдань. Под его редакциов выходить фахове выданя з проблем истории, политологии, етнологии и културолог «Carpatica-Карпатика». Библиографию робот Миколы Вегеша зобрав и выдав Мариан Токарь (2002).[3]

Сполоченска активность едітовати

Вызнаменаня едітовати

  • 1993 — Лавреат премии В. Гренджи-Донского,
  • 1996 — Лавреат премии академика Крипякевича,
  • 2001 — Почестный член Зглядовательского бюро радников Америцкого биографичного института,
  • 2004 — Почестна грамота Верховной Рады Украины «За заслугы перед украинскым народом»,
  • 2005 — Почестный знак Закарпатской областной рады «За розвитя региона»,
  • 2007 — Орден «За заслугы» ІІІ. ст.,
  • 2009 — Орден «За заслугы» ІІ. ст.

Жерела и одказы едітовати

  • Федака С. Д.: Вегеш Микола Миколайович //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 укр. Сс. 66–67

Референции едітовати