Иван Гранчак
Иван Гранчак, укр. Гранчак Іван Михайлович; *7. октобер 1927, Нове Давыдково, Чехословакия – †13. януар 2000, Ужгород, Украина — украинскый историк и сполоченскый дѣятель, фахман з найновшой истории Чехословакии ай Мадярщины, а тыж истории Закарпатской области, доктор историчных наук (1967), професор (1968), академик Меджинародной славянской академии наук (од року 1998), заслуженый працовник освѣты Украины (1991).[3][4]
| Иван Гранчак | |
|---|---|
 Увидьте фото | |
| Познатый як | історік, викладач університету, декан |
| Горожанство | Україна |
| Уроджѣня | октобра 7., 1927 |
| Нове Давыдково, Чехословакия | |
| Упокоеня | януара 13., 2000 (72 р.) Ужгород, Украина |
| Научна робота | |
| Сферы наук | история |
| Ученый ступень | доктор историчных наук |
| Alma mater | УжНУ |
| Главны роботы | Нариси історії Закарпаття, тт. І–ІІ, 1993–1995[1][2] |
| Узнаня | |
| Честны титулы | Заслуженый освѣтянин Украины (1991) |
| Одзнакы | |
| Орден За заслугы III ст. (Украина, 1997) | |
| *** VIAF:84360769; Ту можуть быти податкы з Wikidata, не контролованы авторами статѣ | |
Биография
едітоватиПоходив зоз селянской родины Марии ай Михайла Гранчакох. В родинѣ было 11 дѣти, з котрых доросли лем пятеро. Закончив 7 клас сельской школы, пак в Мукачовѣ горожанку. Дале Мукачовске педучилище, историчну факулту Ужгородской державной универзиты ай ашпирантуру Инштитуту истории АН УССР. Обгаив кандидатску (1955) и докторску (1967) дизертации.[3][2]
Од року 1955 на педагогичной роботѣ в УжНУ: 1960–1992 — ведучый катедры общой истории, 1992–95 — професор той катедры, едночасно 1980–1981 — декан историчной факулты, 1981–1985 — проректор з учебной роботы; од 1995 — директор Закарпатского регионалного центру социално-економичных и гуманитарных выгледовань НАНУ. В роках 1969–1972 — ведучый оддѣлу истории европскых социалистичных держав Инштитуту истории АН УССР (Ужгород).[4]
В зачатку русинской оброды (1990–1991) Гранчак обстойовав шпецифичность Закарпатской области и Русинох и быв на челѣ регионалного парламентского комитета, котрый рекомендовав обновити автономию Подкарпатской Руси / Закарпатской области в независимой Украинѣ. Але под натиском мѣстных украинскых националистох, видячи радикализацию русинского руху, зрезигновав од активной участи в ньом.[1]
Публикации
едітоватиАвтор понад 500 научных, научно-методичных, научно-популарных ай иншых робот.[2] Серед основных суть:
- Олекса Борканюк — полум'яний борець за визволення трудящих Закарпаття. — Київ, 1956;
- Очерки новой и новейшей истории Венгрии. — Москва, 1963 (сполуавторство);
- Робітничий рух Угорщини. 1919–1925. — Львів, 1968;
- Місто над Ужем: Історичний нарис. — Ужгород, 1973 (сполуавторство);
- Шляхом до щастя: Нариси історії Закарпаття. — Ужгород, 1973 (сполуавторство);
- Чехословакия в социалистическом содружестве. — Київ, 1984 (сполуавторство);
- Город над Ужем: Исторический очерк. — Ужгород, 1984 (сполуавторство);
- Закарпаття в сім'ї народів СРСР: До 40-річчя возз'єднання Закарпаття з УРСР. — Київ, 1985;
- История Венгрии. — Москва, 1972. — Том ІІ (сполуавторство);
- Нариси історії Закарпаття. Томи І-ІІ — Ужгород, 1993–1995 (сполуавторство);
- Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському державному університету — 50 років. — Ужгород, 1995 (сполуавторство);
Книга Нариси історії Закарпаття стала ся первым посткомунистичным нецензурованым выданьом под редакциов Гранчака. Она обсягуе роздѣлы, котрых авторы мали розличны политичны и народностны ориентации (комунисты, украинофилы, русофилы), в чом дакотры критикы видять слабу сторону (еклектичность).[1] Иншы зась суть протикладного погляду: авторы третього тома, котрый вышов посмертно в року 2004, колективно рѣшили его вѣновати памяти Ивана Гранчака.[2]
Сполуавтор учебника «Історія південних і західних слов'ян» (Київ, 1966, 1987) ай методичных приручок про штудентох высшых школ. Под его веденьом были написаны и обгаены понад 20 кандидатскых и докторскых дизертаций.
Интересны факты
едітовати- Докторска дизертация, котру писав 6 рокы, обсяговала 1300 сторон, а в новембрѣ року 1967 став ся з ньов наймолодшым доктором наук в Украинѣ.[2]
Жерела и одказы
едітовати- Mykhailo Almashii, Ivan Pop. Hranchak, Ivan. in Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. //Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. pp. 203–204. doi:10.3138/9781442674431. ISBN 0-8020-3566-3.англ.
- С. В. Віднянський. Гранчак Іван Михайлович. // Енциклопедія Сучасної України. (електронна версія) / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Т. 6. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. https://esu.com.ua/search_articles?id=26847. [перевірено 15.10.2022].укр.
- Іван МАНДРИК, Микола ОЛАШИН (09.10.2017). Патріарх закарпатської історичної науки. До 90-річчя з дня народження професора Івана Гранчака. УжНУ. https://www.uzhnu.edu.ua/uk/news/do-90-richchya-z-dnya-narodzhennya-profesora-Ivana-granchaka.htm. [перевірено 2022-10-15].укр.
Референции
едітовати- ↑ 1,0 1,1 1,2 Mykhailo Almashii, Ivan Pop
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 Іван МАНДРИК, Микола ОЛАШИН
- ↑ 3,0 3,1 Некролог // Український історичний журнал. — 2000. № 3.. Архівна копія з оріґінала зроблена 26 -02-2019. https://web.archive.org/web/20190226184441/http://history.org.ua/JournALL/journal/2000/3/21.pdf. [перевірено 2022-10-15].
- ↑ 4,0 4,1 С. В. Віднянський