Говоры чеського языка

Чеськый язык (чеськ. čeština высловность: [ˈt͡ʃɛʃcɪna]) є западославяньскый язык, котрым ся бісїдує передовшыткым у Чеську. Бісїдує ним приближно 12 міліонів людей на цілім світї. Чеськый язык є подобный і взаємно зрозумілый зо словенчінов, значно менше з польщінов, лужіцков сербчінов.

Історія

едітовати

Чештіна ся розвила на кінцї 1. тісячроча з западного говора праславянчіны. В прачеськім періодї всокотила дакотры праславяньскы знакы, такы як єры, носовы гласны, палаталізацію ці сістему четверых минулых часів (аоріст, імперфект, перфект, плусквамперфект). Тоты знакы не пізднїше 15. стороча поступно счезли (в указанім порядку).

Писомны памняткы з найстаршого періоду суть лем спорадічны. Чітати і писати тоды знало векшынов лем духовенство. Функцію офіційного языка выконовала латінчіна, даколи старославянчіна. Першов чеськов писомнов памнятков суть два речіня з документу о заснованю літомеріцькой капітулы з 1057. року, котры суть очівидно май молоды, судячі з ушыткого аж із 12. стороча. Тоты речіня были писаны тзв. прімітівным правописом, котрый хосновав незмінену латиніку і про запис звуків, котры были латинї чуджі (єдна буква могла означати веце звуків).

У 14. сторочу чештіна проникла до літературы і сферы урядных контактів. Обявили ся першы чеськы писаны книгы. Рїшінём Карла IV. быв зробленый першый чеськый переклад Біблії. Хосновав ся діґрафный правопис. На переломі 14. і 15. сторіч ся обявила пропозіція о реформі правопису, котра завела до чештіны хоснованя діакрітічных знаків. Пропаґатором той реформы быв Ян Гус, айбо не є докус ясно ці быв ай ї автором.

Великый розвиток чеськой писаной літературы ся став по вынаходжіню книгодрукованя в 16. сторочу. За примір списовного языка ся довго хосновала тзв. краліцька Біблія. По поражцї ставового повстаня в 1620. роцї дошло до поступного упадку чеськой літературы, спричіненого передовшыткым еміґраціёв чеськой некатолицькой інтеліґенції (Яна Амоса Коменьского, Павла Страньского ітд.). Але і в тій добі выходила чеська література, котра єднач підлїгала строгій цензурї. У 16271628. роках другым урядным языком у Чехах і на Мораві ся став нїмецькый язык, одтоды прирівненый до чештіны (і фактічно вдяка політичному тиску дістав у часї слїдуючіх сторіч верьх). Снага завести нїмецькый язык єднотным на вшыткых землях габсбурской монархії ся обявила у 18. сторочу (Марія Терезія, Йосиф II.) з практічных (скорше як націоналных) причін. Не позераючі на тото ся вказала нереалнов, бо чеськоязычноє общество было великым і по стратї векшыны земель понїмченой Сілезії мало в остатку Чеськой коруны над нїмецькоязычныма процентну перевагу. Зрушіня невольніцтва доволило пак на кінцю 18. стороча обяву двиганя, означеного народным возроджінём.

Вдяка снагам народных будителїв была у 19. сторочу зась піднята уровень чеськой літературы. А вдяка повинному школованю і высокій ґрамотности общества списовный язык перестав быти завислым од узкой верствы інтеліґенції. По вшелиякым пробам кодіфікації была наконець прията ґраматіка Йосифа Добровского, котра першыраз вышла в 1809. роцї. Обновлїню чеськой лексікы приспіло передовшыткым выданя пятитомного Словника чесько-нїмецького (1830-1835) Йозефа Юнґманна. Розвила ся публіцістіка, красна література ся намагала наближыти ід жывому языку. Были одвержены дакотры зостаткы застарїтого правопису краліцькой Біблії. Списовна чештіна в тій добі дістала веце-менше днешню подобу. Чітати дале