Ириней Леге́за, мад. Legeza Irén, псевдонимы Иванъ Лоцуга, Карпатскій; (*1. апрѣль 1861, Туря Быстра, Мадярске кральовство — †8. септембра 1929, Туря Пасѣка, Подкарпатска Русь, Чехословакия) — русинскый писатель, сполоченскый дѣятель, организатор кооперации, грекокатолицкый священик.

Ириней Легеза

Ириней Легеза
Священик, писатель
УроджѣняLegeza Irén
апріля 1, 1861(1861-04-01)
Туря Быстра, жупа Унг, Мадярске кральовство
Умертясептембра 8, 1929 (68 р.)
Туря Пасѣка, Подкарпатска Русь, Чехословакия
ПсевдонимИванъ Лоцуга,
Карпатскій[1]
Занятясвященик
Язык творохрусинскый
НародностьРусин
Родомз жупы Унг
Горожанствомадярске, чешске
Жанрыгуморны новелы,
дидактичны повѣданя

Биография едітовати

Родив ся 1. апрѣля 1861 в Тури Быстрой, де его отець быв священиком. Гимназию, а пак богословску семинарию выходив в Унгварѣ. Высвяченый на священика в року 1885. Шѣсть рокы служив капланом в парохии Туря Пасѣка.[1]

В року 1892 достав парохию Кленовой в Земплинѣ, де служив по рок 1920.[1] Быв перворядным спѣваком, в товаришствѣ быв добрый оповѣдач и анекдотиста, и по характеру быв веселый, што позднѣйше и вызнало ся в его писанях.[2]

В Кленовой окрем священичых повинностей занимав ся пропагандов терезвого способа живота. Коли не помагали казаня, брав в рукы палицю и выганяв парохиян з корчмы. Ородовав у грофа Баркоция, и достав землю и кредиты про валалчанох, научив их, як створити спотребне и кредитне дружство, и так за даякы рокы могли они выплатити вшиткы свои довгы.[2][3] Выбудовав нову школу и фару, церковь обновив.[2] В року 1920 вернув ся до Турьой Пасѣкы де служив яко титуларный намѣстник до смерти 8. септембра 1929.[1]

Творба едітовати

Легеза быв еден з найпродуктивнѣйшых русинскых писательох в зачатку 20. ст.[1] Найчастѣйше публиковав свои творы в новинцѣ Наука, в ей додатку Село, в рочных алманахах-мѣсяцословах.[1][2][3]

На литературном поли Ириней Легеза мае заслугы в першой мѣрѣ яко повѣстярь. Темы до оповѣдань брав из житя народа або просто переповѣдав интереснѣйшы пригоды, анекдоты або историйкы из каждоденного житя. Оповѣданя звычайно кончить ся морализуючым заключеньом... Своима оповѣданями Легеза въ першой мѣрѣ хотѣвъ научати, а аж потом забавляти. Напечатаных оповѣдань у него дуже много. Просто засыповав редакцию своими писанями.
Николай Лелекач[2]

В найлѣпшых своих малых прозах, як психологична новела Жебрак (1913), досягать высокого литературного уровня.[2] Окрем белетрии, выступовав в новинках регуларно з критиков хыб в школствѣ, сполочности, а в рубрицѣ Просты бесѣды з практичныма порадами ку газдовству, котры были природно вплетены в ткань простых обычайных бесѣд селян, и так невъѣстливо входили в память читателя и усвоевали ся ним. Тоты порады, дотычны модерного господарѣня «ще и теперь на стратили на цѣнѣ: свѣжы, актуалны и правдивы».[2]

Жерела и одказы едітовати

  • Алмаший М., Поп И.: Легеза Ириней. //Поп, И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В.Падяка, 2001. 431 с. ISBN 966-7838-23-4. С. 231.
  • Лелекачъ, Николай. Подкарпатское письменство на початку ХХ. вѣка. Литературно-наукова библіотека, ч. 37. Выданя Подкарпатского Общества Наукъ. Унгваръ, 1944. Сс., 14-18.
  • Петрусова, Марія: Леґеза Іриней (Леґеза Иреней). //Магочій П.Р., Поп І. (уклад.) Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Вид-во В.Падяка. Ужгород, 2010. ISBN 978-966-387-044-1. С. 395.

Референции едітовати

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Петрусова М.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 Лелекач Н.
  3. 3,0 3,1 Алмаший М., Поп И.