Русиньскый язык: Роздїлы міджі ревізіями

Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 58:
 
Од кінця [[1918]] р. русиньскый языковый вопрос ся зачав рїшати в новій політічній сітуації. Од новембра 1918 до мая [[1919]] Русины, подобно як і іншы народности бывшой австро-угорьской монархії, на засїданях народных рад діскутовали о своїй будучности. Діскузії ся вели навколо дакількох політічных алтернатів: ''„автономія в рамках [[Мадярьско|Мадярька]]; повна самостатность; споїня з [[Російска імперія|Росіёв]], [[Україна|Українов]] або з новов Чеськословеньсков републіков“''.<ref>МАГОЧІЙ, Павло Роберт: ''Формування національної самосвідомості...'', с. 88. Переклад А. П.</ref> Тоты алтернатівы выпливали і з традічных політічных і културных концепцій русиньскых репрезентантів. Але наслїдный міджінародный розвой в 1919 р. створив условія про практічну реалізацію лем єдной з них – споїня з Чеськословеньском. Русиньскы лідры чекали, же теріторія южно од Карпат, на котрій жыли, стане ''„третїм“'' штатом Чеськословеньской републікы.<ref>Русиньскы лідры підтримовали погляд, же новый штат бы мав быти федератівнов републіков з назвов ''Чехо-Словако-Русинія'' (по чеськы: ''Česko-slovensko-ruská republika''). О тім поз. діскузію в
Švorc, Peter: ''Podkarpatskí Rusíni a ich vyrovnanie sa s česko-slovenskou štátnosťou.'' In Valenta, Jaroslav et al. (ed.): ''Československo 1918–1938: osudy ve střední Evropě.'' Praha, 1999, с. 194–200.</ref> Лемже їх надїї ся не сповнили, бо Чеськословеньско вырїшыло намісто федералного моделу будовати централізованый штат. Презідент і основатель Чеськословеньска Томаш Ґ. Масарік і влада републікы узнали Русинам право на самосправованя, зато ся на політічній мапі зъявила нова провінція – ''Підкарпатьска Русь'' з даякым ступнём самосправы ці автономії, котры были ґарантованы міджінародныма договорами (Сен Жермен, 1919 і Тріанон, 1920) і чеськословеньсков конштітуціов (1920). Але наслїдком такого рїшіня проблему ся мусило одступити од реалізації первістной жадости Руськой народной партії (''Русская народная партия'') – зъєдинити вшыткы реґіоны, в якых жыли Русины, ''„од рікы Попрад (в Спіській жупі) аж по ріку Тису (в Марамороській жупі)“''.<ref>Ціт. подля МАҐОЧІЙ, Павел Роберт: ''Русины на Словенську...'', с. 157.</ref> Русиньскы села пряшівского реґіону были частёв выходословеньскых жуп. То значіло, же Русины на Словеньску были попершыраз выразнїше адміністратівно оддїлены од своїх братів на выходї. В рамках Чеськословеньска, інтеґралнов частёв якого ся стала переважна часть угорьскых Русинів (коло 80%), з правного боку быв їх статус народности, а таксамо і їх языка, дость шпеціфічный. На Підкарпатьскій Руси ''„містный язык“'' ся став (вєдно з чеськым языком), єдным з двох офіціалных ''„штатных“'' языків. Чеськословеньска влада уж 18. новембра 1919 в Ужгородї выдала ''Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністрацію Підкарпатьской Руси'',<ref>''Generální statut pro organisaci a administraci Podkarpatské Rusi č. 26539/19 m. r.'' быв опублікованый у формі прокламації, т. є. публічного выголошіня під чіслом „прес. 299“. Ціт. подля Зоркій, Николай: ''Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси и чешская Академія Наукъ./Какъ освѣдомляетъ д-ръ Иванъ Панькевичъ чешскую публику о нашихъ языковыхъ дѣлахъ.'' Ужгородъ, 1926, с. 11.</ref> в якім назначіла рїшіня языкового вопросу Русинів: навчалным і урядным языком ся мав стати ''„народный язык“''. Штатут рекомендовав тыж ''„орґанізовати якнайскорше русиньскы школы“'', причім русиньскый язык бы быв навчалным языком у першых класах а поступно тыж у высшых класах у вшыткых [[Русиньске школство|школах]].<ref>Зоркій, Николай: ''Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси...'', с. 13.</ref> Вдяка новій політічній сітуації і демократічній сістемі Чеськословеньской републікы, Русины здобыли шансу учіти ся і публіковати в ''„містнім“'' языку. Але невырїшеный проблем ''„достойности“'' – языковой і етнічной – їх назад поставив перед ділему: котрый язык бы то мав быти? Єдны были такого погляду, же містны діалекты Русинів бы ся мали стати основов про самостатный русиньскый списовный язык, котрый бы ся розвивав на базї Чопеёвого словника і Волошиновых учебників з кінця XIX. ст. Другы, переважно еміґранты з выходной Галичі, підкреслёвали, же діалекты Русинів суть діалектами україньского языка, зато україньскый язык бы мав стати списовным языком Русинів. Третя ґрупа рекомендовала притримовати ся російского языка і містным жытелям помагала навчіти ся тот язык. На роздїл од Підкарпатьской Руси, Русины на Словеньску в тім періодї не мали статус ''„штатотворного народа“''. Были поважованы лем за народностну меншыну, котра на основі конштітуції мала право хосновати материньскый русиньскый язык в [[Русиньске школство|школстві]] і в общественнім жывотї, а таксамо право на пропаґацію русиньской културы. Правда, выникали многы проблемы, кідь тоты законы было треба увести до жывота.<ref>MAGOCSI, Paul Robert: ''Národ znikadiaľ, ilustrovaná história karpatských Rusínov.'' Prešov, 2007, с. 78.</ref> Найвыразнїше то было в [[Русиньске школство|школстві]]: в школьскім роцї 1923/1924 на выходнім Словеньску было лем 95 народных [[Русиньске школство|школ]], в котрых ся вжывав русиньскый діалект. Докінця і презідент Масарік быв мушеный по крітіках америцькых Русинів конштатовати, же ''„штатістікы досправды прозраджують, же Русины на Словеньску не мають адекватну кількость школ“''.<ref>Ціт. подля ВАНАТ, Іван: ''Шкільне питання на Пряшівщині під час домюнхенської республіки''. In ''Дукля'', XIV, 5, Пряшів, 1966, с. 63. Переклад А. П.</ref> Тот факт, як і полемікы навколо (з погляду Русинів) некоректного списованя людей і вопросів становлїня граніцї з Підкарпатьсков Русёв, сімболізовали новый феномен – наростаня непорозумінь міджі Словаками і Русинами, што ся найвеце проявлёвало міджі політічныма дїятелями почас цілого міджівойнового періоду.
 
== Русиньскый язык на сучаснім етапі ==