|
[[Файл:JosefGaganec.jpg|thumb|right|Осиф Ґаґанець]]
- *10. 4. 1793 - †22. 12. 1875
'''Осиф Ґаґанець''' (*10. апріля 1793, [[Вышнїй Тварожець]] - †[[22. децембра]] [[1875]], [[Пряшів]]) - русиньскый обродженецькый дїятель, єпіскоп Пряшівской єпархії.
== Біоґрафія ==
- Русиньскый владыка і приятель А. Духновіча
Штудовав на Великоварадиньскій академії (1811-12) і богословскій семінарії в Тырнаві. За священика быв высвяченый в 1816 і за єпіскопа в роцї 1843. Силно выступав проти мадярізації і підпоровав Духновіча і Добряньского. В року 1849 го закликали до Дебреціна, де тогды мала резіденцію мадярьска влада і мусив їм пояснити своє дїйствованя. По неуспішній револуції брав участь на готовлїню меморанда з пожадавками русиньского народа.
Меджі вызначныма русиньскыма владыками ся в посліднім часі все частіше зьявлять мено Осифа Ґаганця, вызнамнсто пряшівского діятеля, великого обгаёвателя і підпорователя русиньского возродного руху, ведженого невысловно аґілным будителём Александром Духновічом. Здало бы ся, же о тім ціннім русиньскім єпархови было повіджене вшытко уж перед десятьма роками, кедь на его честь прозвучали рефераты в ціклі Осиф Ґаганець і его доба, але не с то так. Говорило ся там, же ся народив у родині погранічника, яка ся мусила часто стяговати. В ёго жывотописі ся уваджало, же хлопець мав велике одношіня ку книгам, але де роздобыв того одношіня, о тім ся не пише. У погранічників як у воєнськой організованой части учіня за священика в домашній среді не приходило до увагы. Также на поміч му пришли сільскы побожны книжкы, котры го першыма очаровали.
== Література ==
В споминах жывотопису о родині Ґаганцёвій ся находить єдно місто, де ся споминать, же мено Ґаганець передтым походило із села Вышній Орлик, де жыв Осифів отець. Кликали го Ґаган а быв півцёучітелём (позерай: О. Рудловчак, Голос Карпат, 1993, ч. 4). І так ёго дідо мав книжкы, штудованём котрых у хлопця дозріло познаня, же ся піде учіти за священика. Опечатку го інтересовали співникы, а пізніше і побожна література. Прізвиско Ґаган с русиньске. Мож ся додумовати, же взникло од єдной сорты кавкы, котру языкознатель Николай Пуме знає під меном "ґаґа" (позерай: Русько-чеськый зем. словник, 1951, стор. 136). Якбач, родина тримала у дворі фовт гусей на обжыву, бо іншый гыд не могла тримати, бо не мала поле.
* {{книга|автор =[[Іван Поп]]|тітул =Podkarpatská Rus - osobnosti její historie, vědy a kultury|одказ = |місто =[[Прага]] |выдавательство =Libri |рік = [[2008]]|том = |сторінкы =89 |сторінок = |серія = |isbn =978-80-7277-370-1 |тіраж =1200 }}
[[de:Jozef Gaganecz]]
Треба повісти, же Вышній Орлик не быв ниякым "западаковом", але достойнов частёв Маковицького панства. Федор Корятовіч дістав Маковицьке панство в 1351 а мав го аж до 1363 року. Панство было повышене до кралёвского князівства.
Осиф Ґаганець з орлицького маковицького церьковного центра ся діставать на престол Пряшівской грекокатолицькой єпархії (1842 -1875), абы ей почас 33 років жертвенно вів і старав ся о розвиваня славяньской Службы Божой. Він черьпав з найліпшых традіцій народной релігії і творчой роботы народного уменя.
Ку функції єпіскопа помогло Ґаганцёви добра освіта, котру роздобыв у Народній школі в Бардіёві, в Ґімназії в Новім Місті під Шіатором і в Левочі, на штудіях філозофії в Кошіцях і богословія на Богословецькій семінарії в 1812 - 1816 рр. в Трнаві. Высвятили го за священика в 1817 році.
Тішило го, же дістав як першый приход Руськы Пекляны. Была то велика парохія, бо ку ній належало 8 оддаленых сел, де ся находили его вірници, а ку котрым в припаді нутной потребы было треба іти. Він любив свій народ, зато жертвенно робив свою душпастырьску роботу.
Кедь его першый приход быв нарочітый, то друга штація - Выслава в Боршодьскій жупі мала приділены лем штири села. Третя парохія - ґеё-Керестур мала 23 приділеных сел а од главной фары іщі веце оддаленых.
Осиф Ґаганець выкликав обдив своёв роботов. Снажив ся приход зробити центром русиньского церьковного жывота, але трагедія в родині (скоропостижна смерть жены) перекрыжыла му планы. По правді, было треба підняти геёкерестурьску парохію. Ани его представленый, боршодьскый архідіакон Хыра не міг опоновати, кедь з веджіня єпархії вышла снага підтримати го і заместнати даяков задачов при справованю єпархії, жебы холем дакус забыв на трагічну подію у своїм жывоті. Тадь там так красно зачінав! Лем што пришов, меновали го за протопризбітера і він справовав тамтешній церьковный жывот. Богата і уроджайна країна, добры і послушны вірници, почітованый священик - то было передусловіём на розвиваня богатого духовного жывота.
Наш приходник О. Ґаганець у ґеё-Керестурі мав приділеных і вірників з Ягра, котрой фарность была зрушена і приділена найблизшій. То вказовало на недобру сітуацію русиньскых фарностых нелем на селах, але аи у місті. Дорога до Ягру тримала 6 і пів годины.
В центрі єпархії в Пряшові нашего великого патріота выменовали за члена єпіскопского порадного збору - конзісторія. Ставать ся каноником і много робить на укріпліні церьковной дісціпліны, котру пожадовав тогдышній владыка Ґ. Тарковіч, якый быв і ку собі неумолимый.
В тім часі ся вшыток културный жывот Русинів орьєнтовав коло двох єпархій - Мукачовской із центром в Ужгороді і Пряшівской. Народно-політічна орьєнтація русиньского духовенства была детермінована обидвома владыками. Было то перед револуціёв 1848-49 в Угорьску. Обидві єпархії были промадярьскы орьєнтова-ны. Наслідком того, же револуція была переможена, часть русиньскых священиків была брана віденьсков владов на зодповід-ность. В даякых припадах ся аи трестало.
На обидвох русиньскых єпіскопів была подана жалоба. О. Ґаганцёви ся подарило жалобу нівелізовати і доказати одданость цісарёви. Він вів добру обранну політіку, в котрій брав до увагы ракуськы інтересы. Коло него ся ґруповала русиньска інтелігенція на челі з Адолфом Добряньскым, яка виділа дорогу рїшіня вопросу карпатьскых Русинів в узкій сполупраці з владарём. єпіскоп Поповіч быв уволненый з функції. Его уряд выконовав вікарь Чурговіч, а лем узкы контакты з Добряньскым перед урядами оправдали его роботу. Правдов є, же істе споїня з Кошутом ту было. Кошута і его комісарів підпоровала іста трупа Русинів, але беручі до увагы, руську і ракуську надвладу, перешла до табора к цісарёви. Владыка Поповіч в 1850 році ся назад вернув на мукачовскый престол.
Вызброєный скусеностями з трёх русиньскых парохій новый пряшівскый каноник із вшыткых сил ся усиловав быти хосенным русиньскій церькви і его народу. В єпархії нашов веце талентованых людей, котры му помагали. В першім ряді то быв Василь Поповіч, тогдышній таёмник єпіскопа, дале Александер Духновіч, мукачевскый каноник, таёмник конзісторія, котрый в узкій сполупраці з ним ся выпрацовав на ведучого діятеля русиньского возродного руху, Адолф Добряньскый, Александер Павловіч і іншы.
О. Ґаганець часто підкреслёвав своїм священикам, абы не забывали на свою душпастырьску роботу меджі Русинами, а сам їм помагав як духовно, так і з матеріалного боку. Пригваряв ся у землевластників, обгаёвав нашых людей на суді і под. Худобне духовенство го тримало в почливости. В 1841 році быв вікарём, а в 1842 ся став владыком.
У світьской моци досяг, же помічници церьковных діятелів - дяци, кураторе не были фізічно трестаны за вину перед світьсков верьхностёв.
К верьхам его снаг належить ініціатіва зрядити в Пряшові высоку школу богословску а про учітелів - учітельску препарандію. Хоць сам не быв монахом, заслужив ся о розвой Чіну св. Василія. Быв участный при закладаню Літературного заведжіня пряшівского, Общества св. Іоанна Хрестителя, інтернату Алумнея, як і ужгородьского Общества св. Василія Великого, котрый у тім часі заложыли намісто Матіці русиньской, кедь ся в тім напрямі підкарпатьскым Русинам не подарило добігнути будиньскых Сербів, Словаків і галицькых Русинів.
У своїм обчаньскім жывоті утримовав приятельскы однрсины із такыма вызнамныма Словаками, як Ёнаш Заборьскый, Ян ґлавач, Андрей Радліньскый і з іншыма. Тяжку добу, кедь справовав єпіскоп Ґаганець Пряшівску грекокатолицьку єпархію, описав П. Томашік, котрый выдав по німецькы Der Sprachkapf in Ungarn під псевдонімом Вілагошварі в 1843 році в Ліпську.
Рушны силы русиньского народного возродного процесу суть різноплановы. Сягають глубоко аж до 18. сторіча. В тім сторічу засягла Русинів морална і сполоченьска еманціпація. У Русинів ся проявила як снага шырити освіту в материньскім языку. Того єпіскоп Ґаганець дуже добрі розумів і тот процес підпоровав із вшыткых сил. Цілі ся могли наповнёвати, але аж в половині 19. сторіча, кедь была ясна платформа словеньского народа, якый ся хотів выманити спід чуджого утиску. Тоты ідеї, якы підпоров і А. Добрыньскый, не были чуджі і єпіскопови Ґаганцёви, якы він апліковав на свій русиньскый народ. Програм Яна Коллара спознав ліпше аж через А. Духновіча і А. Добряньского. Архієрей Ґаганець взяв до програму посилніня Пряшівской і Мукачовской єпархій, і вже сповнёвав програм Добряньского, котрый ся односив ку заложіню єпіскопства в Хусті. I Хоць намір в Хусті ся му не подарив, его робота, обидві єпархії доднесь жыють.
ПгДр. Михал ПОПОВІЧ, Пряшів
|
