Димитрий Вакаров, *3. новембер 1920, Иза, Подкарпатска Русь, Чехословакия7. марец 1945, концентрак Нацвайлер, Третий райх — подкарпатскый русскоязычный поет.[1]

Димитрий Вакаров

Уроджѣняновембра 3, 1920(1920-11-03)
Иза, Подкарпатска Русь, Чехословакия
Умертямарца 7, 1945 (24 р.)
концентрак Нацвайлер,
Третий райх
ПсевдонимДима, Явор
Занятяпоет
Язык творохрусскый
Alma materБудапештска универзита
Участьнімецько-радянська війна
Час творбы1939–1944

Биография едітовати

Штудии
Димитрий Вакаров походив з православной родины малоземелного селянина в селѣ Иза Хустского округа, де великый вплыв мали комунисты (на парламентскых выберанках року 1925 достали 50%). Тыж в том селѣ в роках 1920–1930 учителями народной школы были переважно российскы бѣлоемигранты. То они рекомендовали тринадцятьрочного хлопчиска до Хустской гимназии а од року 1936 за взорову успѣшность — до Пражской русской гимназии, де ся учив до окупации Чех гитлеровсков Германиев. Од року 1939 продовжив науку в Хустѣ, де русскый язык и литературу учив професор Петро Линтур, котрый провадив про гимназистох литературный кружок и в року 1941 выдав зберьку творох участникох кружка зоз символичнов назвов Будет день, де ся появили и поетичны пробы Димитрия Вакарова. Жебы не быв мобилизованый до мадярского войска, Вакаров ся записав на высокошколскы штудии и од септембра 1941 штудовав славянску и класичну филологию на Будапештской универзитѣ.[2]
Сентябрь 1939 года

Мы этот час так долго ждали,
Так много-много лет...
И он идет в броне и стали, —
Привет тебе, привет!

Пишу я новую страницу,
И на душе легко, —
Приходят братья на границу,
Они недалеко.

Я верю: скоро день настанет,
Исчезнут рубежи,
И между братьями не станет

На севере межи.

(Вакаров о приходѣ до Галича совѣтского войска)[3]


Арешт
В марцу 1944 за участь в илегалном антифашистичном руху быв арештованый и умѣщеный до мараморош-сигетского криминалу, а 17–18 апрѣля 1941 закрытым судом в Сигетѣ засудженый на доживотя. Одты быв перекладеный до етапного арешту в Новом Мѣстѣ под Шатром, де пробыв три мѣсяцѣ, а в новембрѣ 1944 мадярска влада передала вшиткых политичных арештантох в рукы гитлеровцям. Так ся достав до концентрачного лагра Дахау, 24. новембра 1944 до лагра Нацвайлер, в марцу 1945 до команды Даутмерген (город Шимберг), де быв немилосердно збитый дозорцьом и 7. марца 1945 умер.[1]

Творба едітовати

Творба Димитрия Вакарова припадать на рокы 1939–1944. Його поезия повна надѣй на месианство од Выходу.[4]

В досовѣтской добѣ опубликованы 67 вершы в подкарпатской периодицѣ: в новинках Карпаторусскій Голосъ — 56, Русское слово — 7, Русская правда — 1, в Литературном альманаху — 2, в зберьцѣ Будет день — 1. В Календарю на 1941 год — фолклорно-етнографичны Зимние рассказы и Опыри. Под первов публикациев стоить датум 23. фебруар 1940, под послѣднов — 16. апрѣль 1944.[1]

В 1950-х роках Вакарова «объявили» совѣтскы комунистичны пропагаторы и створили образ мученика, однявши так можность объективной анализы його творбы.[4] Публикации совѣтской добы спозначно одредагованы и социално заострены совѣтскыма поетами и были хоснованы на пропаганду.[5]

Публикации совѣтской добы[1]
  • Избранные стихи (1955)
  • Вибрані поезії (1957, переклав Д. Павличко[5])
  • Избранное (1963, 1970)
  • Я навіки прийшов у життя (1975, важны факты, споминкы приятельох и знакомых )
  • Удар за ударом (1980)
  • Сочинения (1986)

Композитор з Пермского края России Г. Лукиных, котрый написав на вершы поета три лиричны романсы: Гитара (Будапешт, септ. 1942), Звезды и очи (Иза, апр. 1940) и Люблю гулять в глухих местах... (Прага, май 1939) — поважуе Д. Вакарова за «передовшиткым талентованого лиричного поета», «закарпатского Есенина», з котрого «чисто з политичных мотивох посмертно чинили такого але револучного бунтаря».[6]

Честь памяти едітовати

В року 1961 Д. Вакарова посмертно прияли до Сполку писательох Украины. В Изѣ отворили мемориалный музей Д. Вакарова В року 1967 в Хустѣ при гимназии, де ся учив Д. Вакаров, а в року 1983 в Изѣ поставили памятникы поетови. Його имя несе областна дѣточа библиотека в Ужгородѣ и литературный сполок, улицѣ в населеных пунктах области. В року 1966 основана областна литературна награда имени Д. Вакарова.[1]

Жерела и одказы едітовати

  • Гаврилюк Л. О.: Вакаров Дмитро Онуфрійович // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2003. укр. С. 427 Одчитане: 2020-10-31
  • Геннадий Лукиных: «Закарпатский Есенин» звучит на пермской земле //Русин 2007 №1(7) русс. Сс. 139–144 Одчитане: 2020-10-31
  • Мишанич О. В. (1984) (упор.) На Верховині. Збірник творів письменників дорадянського Закарпаття. — Ужгород: Ордена Дружби народів Видавництво «Карпати», 1984 укр. Сс. 482–493; 512
  • Мишанич О. В. (2005). Вакаров Дмитро Онуфрійович. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=32913. [перевірено 2020-10-31].  укр.
  • Іван Поп: Вакаров Дмитро (Вакаров Димитрий) //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. С. 76
  • Іван Сенько: Творчість Д. Вакарова і І. Ірлявського в часовому вимірі //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 1 (33) 2015. укр. Сс. 48–52 Формат: pdf. Одчитане: 2020-10-31
  • Хланта І. В.: Вакаров Дмитро Онуфрійович //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 укр. С. 63
  • Олег Юрьев. Воспоминание о «лирическом мы». http://booknik.ru/context/all/vospominanie-o-liricheskom-my/. [перевірено 2020-10-31].  русс.

Референции едітовати

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Хланта І. В.
  2. Сенько І.
  3. Мишанич О. В. (1984)
  4. 4,0 4,1 Поп І.
  5. 5,0 5,1 Мишанич О. В. (2005)
  6. Геннадий Лукиных, 141, 143.